Теоретичні та прикладні питання державотворення

ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

2025-02-05T11:16:01+02:00

Стаття присвячена актуальній проблемі дослідження інституційного механізму захисту прав людини в публічному управлінні України в умовах сьогодення, що обумовлено проведенням реформ в Україні, євроінтеграційним вектором розвитку держави та запровадженням правового режиму воєнного стану.

Здійснено аналіз та систематизацію теоретичних основ дослідження, розкрито сутність та зміст механізму захисту прав людини, визначено його складові, ознаки та функції. Особлива увага приділена інституційній системі забезпечення захисту прав людини в умовах воєнного стану, визначено перелік прав, які можуть бути тимчасово обмежені, та підкреслено важливість балансу між обмеженнями та захистом фундаментальних прав і свобод громадян.

Встановлено, що інституційний механізм публічного управління у сфері захисту прав людини - це складна, багаторівнева система взаємопов’язаних елементів, що включає як формальні, так і неформальні інституції, забезпечує узгодження інтересів різних суспільних груп та координацію спільної діяльності з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України та міжнародними договорами. Дослідження підтверджує необхідність вдосконалення та адаптації інституційного механізму захисту прав людини до сучасних викликів та загроз.

ВИКЛИКИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОЮ СФЕРОЮ ПЕРІОДУ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ: ДОСВІД ПРОЕКТНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАЛКАНСЬКИХ КРАЇН

2025-02-13T10:59:18+02:00

У статті досліджуються ключові виклики публічного управління туристично-рекреаційною сферою у Балканських країнах у період післявоєнного відновлення, зокрема на прикладі Хорватії та Боснії і Герцеговини. Особливу увагу приділено аналізу проектно-інвестиційної діяльності, спрямованої на відновлення інфраструктури, збереження культурної спадщини та природних ресурсів, а також формуванню нових туристичних наративів, що сприяють позитивному іміджу країн. У статті також досліджуються особливості розвитку туризму в умовах постконфліктного відновлення, аналізуються успіхи та труднощі, з якими зіткнулися країни Балканського регіону на шляху до відновлення туристичної галузі.

Розглянуто три типології підходів до післявоєнного розвитку: пам’ятання ландшафту, згасання пам’яті та замінювання пам’яті, що характеризують різні стратегії репрезентації історичної пам’яті у туристичних матеріалах. Аналізується, як публічне управління сприяло поступовій трансформації цих наративів, забезпечуючи одночасно економічне зростання та збереження культурних і природних цінностей. У статті підкреслюється важливість міжнародної підтримки, зокрема участі Європейського Союзу, у фінансуванні інфраструктурних проектів, підвищенні кваліфікації кадрів та розвитку сталого туризму в регіоні. Розглядається проектна діяльність ЄС у цьому регіоні: з розвитку і модернізації туристично-рекреаційної інфраструктури; з розвитку сталого туризму; з регіональній співпраці та ініціативах з розвитку транскордонного туризму; з розвитку людського потенціалу; з брендування туризму та рекреації; з інтеграції туризму в більш широкий економічний та соціальний розвиток. Досвід Балканських країн може бути адаптований до інших постконфліктних територій, включаючи Україну, з метою ефективного управління рекреаційними ресурсами, подолання наслідків конфліктів та сприяння соціально-економічному відновленню.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2025-02-19T21:06:33+02:00

Трансформаційні перетворення у сфері публічного управління зумовлені процесами децентралізації та викликами, що стоять перед Україною, такими як повномасштабне вторгнення рф; соціально-економічні дисбаланси; внутрішні та зовнішні міграційні процеси тощо. Досвід Європейської спільноти щодо системи територіальної організації владних відносин представлено значною кількістю практик, що варті уваги, аналізу, дослідження та обґрунтування доцільності в разі переймання практичних напрацювань. Відповідно, виникає необхідність визначення концептуальних засад формування ефективної вітчизняної системи територіальної організації влади на основі досвіду Європейського Союзу. Саме тому, згруповано за певними ознаками ефективності функціонування систем ЄС, що можуть бути адаптовані до вітчизняної моделі територіальної організації влади. Визначене ранжування ознак ефективності функціонування систем територіальної організації владних відносин відображатиме актуальність та важливість управлінських підходів в умовах воєнного стану, воєнної та повоєнної відбудови. Таким чином, актуалізується та посилюється необхідність обґрунтування відповідності європейським тенденціям розвитку системи територіальної організації влади в Україні. Використано метод групування, структурування і систематизації, виокремлено деякі ознаки ефективності функціонування систем організації публічної влади та систематизовано дані подібності у 11 груп, що відображають різні параметри ефективності функціонування територіальної організації влади на основі системного, мережевого, організаційного та управлінського підходів. Також у науковій розвідці використано метод компаративного аналізу до управлінських моделей на прикладі країн, що є членами Європейського Союзу, зокрема, Франції, Польщі та Німеччині задля виявлення ознак подібності чи розбіжності між різними системами управління. Метод ранжування застосовано за зростанням від «1» рангу до «11». Метод оцінювання використано з метою визначення важливості певної ознаки ефективності функціонування систем територіальної організації влади. Для дослідження визначеної проблематики обрано три країни Європейського Союзу, зважаючи на певні критерії: тип державного устрою, розміри країни, стратегічну значущість для розвитку нашої держави. Розглянуто приклади різних, але ефективних моделей територіальної організації влади Німеччини, Франції та Польщі. З’ясовано, що Федеративний устрій Німеччини забезпечує значну автономію регіонів, сприяючи розробці власних стратегій розвитку. Перехід Франції до децентралізації посилив спроможність місцевого самоврядування, а реформи в Польщі продемонстрували шляхи подолання регіональної незбалансованості. Зокрема серед інших, визначено наступні ознаки ефективності систем: стратегічне бачення розвитку територій органами влади, своєчасність виконання функцій органами влади, професійність органів влади, узгодженість політики країн членів ЄС з політикою Європейського союзу, взаємодія між органами влади різних рівнів; рівень прозорості, підзвітності та публічності в роботі органів влади; системний підхід у діяльності органів влади; соціальна спрямованість управлінських процесів та довіра суспільства до влади; рівень використання цифрових інструментів органами влади; функціональність суб’єктів територіальної організації влади; оцінка ефективності діяльності органів влади. Проранжовано найбільш доцільні для впровадження в українські реалії. Визначено, що підходи та практики Європейського Союзу слугують дороговказом ефективного територіального управління. Обґрунтовано, що впровадження моделей територіальної організації влади ЄС, адаптованих до українських реалій, є не лише кроком до європейської інтеграції, а й основою для сталого розвитку територій та ефективного врядування. Таким чином, на основі аналізу зарубіжного досвіду зазначено, що організована належним чином структура системи територіальної організації влади, ретельно вибудувані інструменти забезпечення відповідальності, принципи та критерії, за якими здійснено розподіл повноважень та фінансових ресурсів між елементами системи територіальної організації влади та належна фаховість органів влади, взяті у своїй комплексності, сукупно впливають на функціонування ефективної територіальної організації владних відносин.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ПРОТИДІЇ ВІЛ/СНІДУ В УКРАЇНІ: ДІЮЧІ ІНСТИТУЦІЇ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ОСНОВА

2025-02-24T00:36:48+02:00

У статті комплексно досліджено теоретико-правові засади державного управління у сфері протидії ВІЛ/СНІДу в Україні, а також розроблено практичні рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності у цій сфері. Особливу увагу приділено аналізу діяльності ключових інституцій, залучених до протидії епідемії ВІЛ/СНІДу, зокрема Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ), Національної служби здоров'я України (НСЗУ) та Центру громадського здоров'я МОЗ України. Розглянуто їх функції, повноваження та координацію дій у контексті реалізації державної політики щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом. Детально проаналізовано нормативно-правове забезпечення, яке регулює сферу протидії ВІЛ/СНІДу в Україні. Оцінено його відповідність сучасним викликам, міжнародним стандартам та рекомендаціям ВООЗ. Виявлено прогалини та колізії у чинному законодавстві, які потребують удосконалення. У статті також досліджено питання міжвідомчої координації та інтеграції профілактичних заходів у загальну систему охорони здоров'я. Розглянуто механізми взаємодії між різними органами державної влади, громадськими організаціями та міжнародними партнерами. Оцінено ефективність існуючих механізмів координації та запропоновано шляхи їх удосконалення.

За результатами дослідження розроблено рекомендації щодо удосконалення управлінських рішень у сфері протидії ВІЛ/СНІДу в Україні. Запропоновано шляхи вирішення виявлених проблем, зокрема щодо збільшення фінансування програм, забезпечення рівного доступу до послуг, подолання стигматизації та дискримінації, підвищення ефективності міжвідомчої координації та інтеграції профілактичних заходів.

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

2025-02-27T21:11:53+02:00

Питання забезпечення потреб суспільства у якісних і доступних медичних послугах розглядається з точки зору підтримки присутності на медичному ринку закладів державної та приватної власності. Для забезпечення їх взаємодії, з врахуванням світового досвіду по організації сфери охорони здоров’я, доведена доцільність застосовування такої форми, як державно-приватне партнерство (ДПП). Важливим аспектом є створення ефективних механізмів розподілу ризиків між державою та приватним сектором. Це вимагає детального аналізу потенційних ризиків та розробки відповідних стратегій їх мінімізації. Визначено умови укладання угоди ДПП, за якими держава має забезпечити соціальну спрямованість медичних послуг, а приватний заклад комерційну доцільність партнерства. Для цільового спрямування створених за угодою ДПП медичних закладів пропонується застосовувати відповідні економічні, організаційні та соціальні механізми державного управління проектом партнерства. Це дозволить забезпечити стабільність та довгостроковість співпраці.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

2025-03-13T14:08:15+02:00

У статті розглянуто міжнародний досвід формування та розвиток системи залізничного транспорту. Зарубіжні країни демонструють комплексний підхід до модернізації залізничної інфраструктури, який включає впровадження інноваційних технологій, цифровізацію управління та підвищення енергоефективності. Ефективна публічна політика та залучення приватного капіталу сприяють стабільному розвитку залізничної галузі, підвищенню конкурентоспроможності та якості послуг.

Залізничний транспорт є одним із останніх видів транспорту в світі, що виконує ключову роль у перевезенні пасажирів і вантажів. Його розвиток відображає загальні тенденції економічного зростання, технічного прогресу та державної політики в різних країнах. Починаючи з XIX століття, залізниці стали місцем інструменту індустріалізації, сприяючи розвитку міста, промисловості та міжнародної торгівлі.

Сучасні залізничні мережі різняться залежно від географічних, економічних та технологічних особливостей держави. В Європі та Японії значну увагу приділяють високошвидкісним поїздам, тоді як у США залізничний транспорт значно орієнтований на вантажні перевезення. Водночас Китай демонструє стрімке зростання залізничної інфраструктури, активно впроваджуючи інноваційні технології та розширюючи міжнародні залізничні зв'язки.

Крім того, розглядається досвід розвинених країн про важливість державної підтримки у фінансуванні стратегічних проєктів, спрямованих на екологічну стійкість та підвищення швидкості пасажирських і вантажних перевезень. Вивчення передового зарубіжного досвіду дає основу для вдосконалення національної залізничної системи, сприяючи підвищенню її ефективності, безпеки та економічної доцільності в умовах сучасних глобальних викликів.

Зарубіжні країни демонструють ефективність державного регулювання в поєднанні із залученням приватних інвестицій, що підвищує конкурентоспроможність та якість залізничних перевезень. Особливу увагу приділено інтеграції національних залізничних мереж у міжнародні транспортні коридори, що забезпечує оптимізацію логістики та розвиток транскордонного співробітництва. Крім того, стійкість транспортної системи значною мірою залежить від екологічної політики та переходу на енергоефективні технології.

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ (англ)

2025-03-18T22:14:15+02:00

У статті проаналізовано структуру організаційного механізму управління розвитком інтелектуального потенціалу регіону в контексті сталого розвитку. Обгрунтовано, що в умовах цифрової трансформації в Україні, збільшення процесів вимушеного переміщення населення має бути сформована нова система управління розвитком інтелектуального потенціалу як одного з головних інструментів регіональної економіки. Визначено, що суб’єктами управління розвитком інтелектуального потенціалу регіону стають не тільки регіональні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а й провідні підприємства регіону та заклади вищої освіти, а також структури публічного управління.

Доведено, що в результаті узгоджених дій усіх суб’єктів управління розвитком інтелектуального потенціалу в суспільстві докорінно змінюється ставлення до системи освіти, до підготовки фахівців, змінюється свідомість керівників промислових підприємств і установ наукового обслуговування, підвищується освітній та культурний рівень населення регіону. На думку авторів, це – взаємообумовлений вплив. Розвинуте громадянське суспільство не можливе без залучення духовної енергії інтелектуальних груп населення, які створюють та транслюють національні та культурні цінності, зразки поведінки, систему морально-етичних настанов. Визначено, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розвитку ІПР полягає у реалізації соціального планування, соціального прогнозування, соціального проєктування та соціального програмування. Показано, що розвиток інтелектуального потенціалу регіону залежить від пріоритетів регіональної економіки.

Встановлено, що реалізований інтелектуальний потенціал регіону стає його інтелектуальним капіталом, його активом, який використовується, продається і обов’язково приносить вигоду у вигляді результатів інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, а також в особі тих фахівців, які володіють універсальними знаннями і можуть вирішувати поставлені перед ними стратегічні завдання забезпечення пріоритетів сталого регіонального розвитку.

СТРАТЕГІЧНІ ВЕКТОРИ РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

2025-04-07T08:58:33+03:00

Євроінтеграція є визначальним чинником розвитку України, формуючи її зовнішньополітичний курс та визначаючи напрямок внутрішніх реформ. Ключовим аспектом цього процесу є визначення стратегічних напрямів розвитку публічної політики відповідно до європейських стандартів..

Незважаючи на значний прогрес у проведенні реформ, питання стратегічного планування, адаптації публічної політики до змінних зовнішніх умов та забезпечення стабільного розвитку залишаються актуальними та потребують подальшого вдосконалення. Це включає необхідність розробки нових механізмів управління, удосконалення чинних державних інститутів та забезпечення ефективного виконання політичних рішень.

Головні стратегічні вектори розвитку публічного управління під час воєнного стану зосереджені на приведенні вітчизняного законодавства у відповідність до стандартів Європейського Союзу, зміцненні інституційної спроможності державних органів, забезпеченні відкритості у процесі ухвалення політичних рішень, а також на поглибленні залучення громадськості до управлінського процесу. Для досягнення сталого прогресу в євроінтеграції необхідно провести комплексні реформи, удосконалити механізми управління, підвищити ефективність державної служби та зміцнити інститути громадянського суспільства.

Впровадження європейських стандартів у сферу антикорупційної політики, захист прав людини та цифровізацію адміністративних послуг є ключовими напрямами, що сприяють посиленню інституційної спроможності органів влади та підвищенню прозорості управлінських процесів. Однак основними викликами залишаються забезпечення політичної стабільності, припинення війни та реалізація структурних реформ, які є необхідними для забезпечення сталого розвитку України на шляху до ЄС.

Для успішної реалізації євроінтеграції в умовах воєнного стану необхідне системне коригування стратегічних напрямів публічної політики, розробка чіткої стратегії, проведення глибоких інституційних реформ та забезпечення рішучої політичної волі. Це дозволить забезпечити стабільний розвиток України, наближаючи її до європейських стандартів та сприяючи її повноцінній інтеграції в Європейський Союз.

УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

2025-04-18T09:55:55+03:00

У статті розглянуто актуальні питання удосконалення інституційного механізму захисту прав людини в умовах цифрової трансформації системи публічного управління. Обґрунтовано, що цифровізація управлінських процесів суттєво впливає на характер реалізації та захисту прав людини, зумовлюючи потребу в оновленні інституційних форм і правових підходів до забезпечення правового захисту громадян. Аналізуються сучасні виклики, пов’язані з розвитком електронного урядування, використанням цифрових технологій у діяльності органів влади, кібербезпекою та забезпеченням персональної конфіденційності. Зазначено, що ефективне функціонування інституційного механізму захисту прав людини в умовах цифрової трансформації вимагає модернізації організаційної структури, нормативно-правового забезпечення та впровадження нових інструментів моніторингу та контролю. Окреслено ключові напрями адаптації системи публічного управління до цифрових викликів із дотриманням принципів прав людини, верховенства права та демократичних цінностей. Акцентовано увагу на необхідності створення спеціалізованих інституцій, які б займалися захистом прав громадян у цифровому середовищі, розробці нових нормативних актів, що регулюють використання цифрових технологій, та впровадженні механізмів забезпечення прозорості та підзвітності органів влади. Також підкреслено важливість підвищення цифрової грамотності населення та державних службовців для ефективного захисту прав у цифрову епоху.

Пропонуються рекомендації щодо вдосконалення інституційного механізму, зокрема шляхом інтеграції міжнародного досвіду, розвитку електронних платформ для звернень громадян та забезпечення ефективного функціонування наглядових органів. Підкреслено, що успішна реалізація цих заходів дозволить забезпечити баланс між інноваційним розвитком публічного управління та дотриманням прав і свобод людини. Стаття спрямована на розробку комплексного підходу до удосконалення інституційного механізму захисту прав людини в умовах цифрової трансформації, що є важливим кроком для побудови сучасної, ефективної та відкритої системи публічного управління.

АКСІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ ТА УПРАВЛІННЯ: ЦІННОСТІ, ЕТИКА, ПРИНЦИПИ ВРЯДУВАННЯ ТА ПРОЦЕСИ УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ ДЛЯ УКРАЇНИ (англ)

2025-04-18T12:35:01+03:00

Управління в публічному секторі є не лише технічною чи бюрократичною функцією, а й ціннісно-орієнтованою практикою, що відображає суспільні очікування та норми. Аксіологія, як філософське вчення про цінності, відіграє ключову роль у формуванні державного управління, впливаючи на ухвалення рішень, розробку політики та функціонування інституцій. У країнах, що прагнуть європейської інтеграції, важливу роль відіграє Європейський кодекс належної адміністративної поведінки, який забезпечує відповідність принципам прозорості, підзвітності, неупередженості та ефективності. У статті обґрунтовуються основні аксіологічні детермінанти публічного управління, що поділяються на три групи: етичні й моральні цінності, демократичні й управлінські принципи та операційні й управлінські цінності. Зазначається, що Україна успадкувала бюрократичну централізовану модель управління від радянської системи, однак із 1990-х років впроваджує реформи, спрямовані на посилення прозорості, підзвітності та громадської участі. Розглядаються сучасні виклики для аксіології публічної служби та управління в Україні, які охоплюють пост-воєнне відновлення, боротьбу з корупцією, децентралізацію та інтеграцію європейських стандартів управління. Визначаються перспективні напрями, пов’язані з аксіологією публічної служби та управління, такі, як-от розвиток етичного лідерства, розширення громадської участі у формуванні політики та впровадження цифрових технологій для підвищення ефективності державного управління.

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ

2025-04-18T15:00:57+03:00

У сучасних умовах глобалізації та цифровізації система публічного управління стикається з новими викликами, що вимагають вдосконалення механізмів функціонування державних інституцій. Ключовим елементом ефективної роботи органів влади є управління персоналом, оскільки саме людський ресурс визначає потенціал держави для реалізації стратегічних завдань. Організаційно-правове регулювання діяльності служби управління персоналом стає важливим інструментом забезпечення якості публічного управління.

Служба управління персоналом відіграє ключову роль у формуванні, розвитку та ефективному використанні кадрового потенціалу. Вона відповідає за підбір, навчання, мотивацію та оцінку державних службовців, що безпосередньо впливає на якість публічних послуг, довіру громадян до державних інституцій та ефективність управлінських процесів. Однак традиційні підходи до управління персоналом часто виявляються неефективними в умовах швидких соціально-економічних змін.

Це зумовлює необхідність розробки сучасного організаційно-правового механізму, який би охоплював нормативно-правові, інституційні, організаційні та процедурні заходи. Такий механізм повинен враховувати виклики цифровізації, потребу підвищення професійної компетентності, забезпечення доброчесності та адаптації до міжнародних стандартів.

Формування ефективного механізму є стратегічним завданням для забезпечення стабільності та розвитку публічної адміністрації. Його реалізація дозволить підвищити якість управлінських рішень, забезпечити відповідність кадрового потенціалу сучасним вимогам та досягнення стратегічних цілей держави. Дослідження та вдосконалення цього механізму є ключовим кроком до побудови ефективної та відкритої держави.

ОРГАНІЗАЦІЙНА КОМПОНЕНТА ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-04-19T13:31:13+03:00

У статті досліджено організаційну компоненту публічної служби в умовах війни, зокрема трансформацію її структурних і функціональних аспектів. Аналізуються виклики, зумовлені воєнним станом, такі як обмеженість ресурсів, руйнування інфраструктури та потреба в оперативному реагуванні. У статті підкреслюється важливість гнучкості організаційних механізмів для збереження інституційної стійкості та суспільної довіри. У воєнних умовах структура публічної служби має бути максимально адаптивною. Це передбачає спрощення ієрархії, створення тимчасових підрозділів для вирішення кризових завдань і гнучке перерозподілення повноважень, щоб забезпечити швидке реагування на виклики. Розглянуто адаптацію організаційних моделей публічної служби до кризових умов, а також визначено ключові напрями реформування з метою забезпечення ефективності управлінських процесів та підтримки суспільства. Досліджено трансформацію організаційних підходів в публічному управлінні для забезпечення безперервності адміністративних процесів, підтримки суспільства та ефективного управління кризовими ситуаціями. Визначено ключові напрями реформування публічної служби для підвищення її стійкості та адаптивності в екстремальних умовах. На основі проведеного аналізу пропонуються рекомендації щодо вдосконалення організаційних підходів, включаючи цифровізацію, екстрену підготовку персоналу та співпрацю з громадськістю. Дослідження має як наукову цінність для розвитку теорії публічного управління, так і практичне значення для підвищення ефективності державної служби в кризових умовах. У контексті війни організаційна компонента публічної служби стає основою для підтримки публічного управління та забезпечення базових потреб суспільства. Її ефективність залежить від здатності адаптуватися до нестабільних умов, зберігаючи при цьому ключові функції та довіру громадян.

СТРАТЕГІЧНІ ПРОВАЙДЕРИ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

2025-02-04T17:40:24+02:00

У статті теоретично обґрунтовано сутнісні та змістовні характеристики поняття «стратегічні провайдери» процесу реалізації публічної політики та реформування системи публічного управління в Україні. Концептуалізовано дефініцію «стратегічні провайдери» та вказано на її суттєві відмінності від поняття «зацікавлені сторони (стейкхолдери)». Визначено підстави віднесення провайдерів публічної політики та реформування системи публічного управління саме до категорії «стратегічних». Обґрунтовано тезу, що поява стратегічних провайдерів є закономірним наслідком застосування на практиці базових засад концепції демократичного врядування.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

2025-04-19T15:46:29+03:00

Розглянуто теоретичні аспекти публічного управління інноваціями на регіональному рівні. Автор пропонує детальний аналіз сутності інноваційної діяльності на регіональному рівні, публічного управління інноваційним підприємництвом на регіональному рівні та певних практик розвитку інноваційного підприємництва на рівні регіону.

Зокрема, актуалізовано значення інноваційного підприємництва для регіонального розвитку і підкреслено, що державне регулювання є важливим інструментом для забезпечення сталого розвитку регіонів. Розглядаються ключові аспекти публічного управління, такі як законодавча база, фінансування, підтримка інноваційних підприємств, створення інноваційної інфраструктури та механізми підвищення ефективності публічного управління.

Окрему увагу приділено практикам розвитку інноваційного підприємництва на регіональному рівні, які можуть бути корисним досвідом для України. У цьому контексті розглядаються такі аспекти, як створення інноваційних кластерів, розвиток мережі інноваційних підприємств та сприяння комерціалізації технологій.

Проведена оцінка перспектив формування регіональної інноваційної системи. Доведено, що формування регіональної інноваційної системи є ефективним шляхом підвищення інноваційної активності та конкурентоспроможності підприємств на регіональному рівні. При цьому, ключовою умовою успішної реалізації регіональної інноваційної системи є наявність сприятливого інституційного середовища, підтримки держави та активної участі бізнесу.

Досліджено інноваційне підприємництво в сучасних умовах господарювання. За результатами дослідження, було виявлено, що в сучасних умовах інноваційне підприємництво є ключовим фактором розвитку економіки та забезпечення конкурентоспроможності підприємств. Для успішного розвитку інноваційного підприємництва важливо забезпечити належну підтримку від держави, створити сприятливі умови для впровадження інноваційних продуктів, розробити механізми фінансування та інвестування і забезпечити належний рівень компетентності та кваліфікації фахівців в галузі інноваційного підприємництва.

Досліджено організаційне забезпечення розвитку інновацій на регіональному рівні. За результатами дослідження, було виявлено, що організаційне забезпечення є ключовим елементом успішного розвитку інноваційного підприємництва на регіональному рівні. Для цього важливо створити сприятливе інституційне середовище, забезпечити доступ до належних ресурсів, розробити програми підтримки та навчання для місцевих підприємців та фахівців. Крім того, важливо враховувати специфіку регіону, його потенціал та ресурси, для ефективного організаційного забезпечення розвитку інноваційного підприємництва на місцевому рівні.

Дійдено висновку, що для підвищення ефективності інноваційного підприємництва на сучасному етапі розвитку важливо розглядати не лише окремі елементи, але і комплексний підхід, що включає формування регіональної інноваційної системи, підтримку інноваційного підприємництва та ефективне організаційне забезпечення розвитку на регіональному рівні.

Виявлено, що інновації є важливим чинником розвитку регіонів України, а державне регулювання є ключовим елементом, який забезпечує ефективність цього процесу. Було проаналізовано основні інструменти публічного управління інноваціями на регіональному рівні, такі як фінансова підтримка, науково-технічний розвиток, інфраструктура, законодавче регулювання та підтримка малих і середніх підприємств. Запропоновано рекомендації щодо підвищення ефективності механізмів публічного управління інноваціями на регіональному рівні в умовах євроінтеграції.

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ГРОМАД

2025-04-19T16:52:11+03:00

У статті досліджуються теоретичні та прикладні аспекти формування публічної політики у сфері інституціонального забезпечення експертизи стратегічного розвитку територіальних громад. Автор акцентує увагу на сучасних викликах, зумовлених процесами децентралізації публічного управління та зростанням значущості стратегічного планування. Ці фактори обумовлюють необхідність застосування системного підходу до організації експертного супроводу розробки та реалізації стратегій розвитку на місцевому рівні.

Проведений аналіз виявляє ключові проблеми, які обмежують ефективність експертної діяльності: фрагментарність нормативно-правової бази, відсутність чіткої інституційної інфраструктури, недостатній рівень професійної підготовки експертів, а також низьку залученості громадськості до процесів стратегічного аналізу та планування. Ці проблеми потребують комплексного вирішення, що передбачає не лише вдосконалення законодавчої бази, але й активізацію участі громадян у прийнятті стратегічних рішень.

Обґрунтовано напрямки державної політики, спрямованої на підвищення якості стратегічного управління через інституціоналізацію експертного супроводу. Особливу увагу приділено інтеграції міжнародного досвіду у національну систему публічного управління, що дозволить забезпечити сталий розвиток територіальних громад. Підкреслюється, що впровадження запропонованих заходів сприятиме підвищенню ефективності стратегічного планування, зміцненню довіри громадян до органів влади та забезпеченню прозорості управлінських процесів.

Стаття має як теоретичне, так і практичне значення. Теоретична цінність полягає у розробці концептуальної моделі, яка може слугувати основою для подальших досліджень у галузі публічного управління.

Практична значимість полягає в тому, що пропоновані підходи можуть бути використані для розробки конкретних механізмів інституціоналізації експертизи в умовах реформування публічного управління в Україні. Зокрема, запропоновані заходи можуть бути інтегровані в національні програми розвитку місцевого самоврядування, що сприятиме підвищенню ефективності управління на регіональному та місцевому рівнях.

Крім того, наголошується на важливості розвитку міжсекторальної взаємодії між органами влади, експертними установами, громадськими організаціями та бізнесом для забезпечення комплексного підходу до стратегічного планування. Це дозволить не лише урахувати різноманітні інтереси стейкхолдерів, але й забезпечити більш гнучкий та адаптивний підхід до управління розвитком територій у умовах швидких соціально-економічних змін.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ У ПЕРІОД ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ ШЛЯХОМ ФОРМУВАННЯ ЇЇ ІМІДЖУ В ТУРИСТИЧНІЙ ТА КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНІЙ СФЕРІ

2025-04-19T19:20:56+03:00

У статті обґрунтовано теоретичні й практичні аспекти формування та реалізації туристичного і курортно-рекреаційного іміджу України з метою забезпечення розвитку регіонів у період повоєнного відновлення країни. Характеристика сучасного стану розвитку туристичного і курортно-рекреаційного секторів дозволили визначити ключові аспекти, які вливають на процес формування іміджу країни. Зокрема, аналіз нормативно-правової бази, що регулює суспільні відносини в туризмі та курортах, дозволяють стверджувати, що на державному рівні визначено основні положення, норми та стандарти для суб’єктів індустрії туризму, забезпечено стабільність, захист прав туристів та підприємців, відбувається сприяння розвитку інфраструктури та забезпечуються стандарти якості й безпеки. З’ясовано, що до 2019 р. національний туристичний ринок динамічно розвивався, в Україну приїжджала велика кількість іноземних туристів, а українські туристи із задоволенням здійснювали подорожі як всередині країни, так і за її межами. Встановлено, що доступність національного туристичного продукту покращилася завдяки географічній близькості до основних джерел туристичних потоків у Європі, наявності прямого транспортного сполучення майже з усіма частинами світу та спрощеному візовому режиму з багатьма країнами. Україна поступово стає частиною Європейського туристичного макрорегіону, що сприяє забезпеченню стійкого розвитку регіонів країни у майбутньому. Доведено, що формування позитивного іміджу є стратегічно важливим завданням для країни, яке вимагає системного підходу, ефективного менеджменту, маркетингу та досконалої комунікації.

ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-04-20T12:46:42+03:00

У статті проаналізовано стан дотримання принципу верховенства права в органах місцевого самоврядування, вивчено як місцева влада в умовах сучасних викликів дотримується та забезпечує виконання верховенства права в Україні. Досліджено взаємодію органів місцевого самоврядування з військовими адміністраціями. Визначено основні проблеми які виникли в роботі місцевих рад в умовах збройної агресії РФ проти України, також вивчено наслідки проведеної в 2015 реформи «децентралізації». На основі даних соціологічних досліджень, аналізу економічної ситуації, політичного становища органів місцевого самоврядування, позиції науковців, запропоновано бачення подальшого розвитку органів влади на місцях, головним завданням яких є реалізація законних прав та інтересів громадян в умовах правового режиму воєнного стану.