Теоретичні та прикладні питання державотворення

СТРАТЕГІЧНІ ПРОВАЙДЕРИ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

2025-02-04T17:40:24+02:00

У статті теоретично обґрунтовано сутнісні та змістовні характеристики поняття «стратегічні провайдери» процесу реалізації публічної політики та реформування системи публічного управління в Україні. Концептуалізовано дефініцію «стратегічні провайдери» та вказано на її суттєві відмінності від поняття «зацікавлені сторони (стейкхолдери)». Визначено підстави віднесення провайдерів публічної політики та реформування системи публічного управління саме до категорії «стратегічних». Обґрунтовано тезу, що поява стратегічних провайдерів є закономірним наслідком застосування на практиці базових засад концепції демократичного врядування.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

2025-04-19T15:46:29+03:00

Розглянуто теоретичні аспекти публічного управління інноваціями на регіональному рівні. Автор пропонує детальний аналіз сутності інноваційної діяльності на регіональному рівні, публічного управління інноваційним підприємництвом на регіональному рівні та певних практик розвитку інноваційного підприємництва на рівні регіону.

Зокрема, актуалізовано значення інноваційного підприємництва для регіонального розвитку і підкреслено, що державне регулювання є важливим інструментом для забезпечення сталого розвитку регіонів. Розглядаються ключові аспекти публічного управління, такі як законодавча база, фінансування, підтримка інноваційних підприємств, створення інноваційної інфраструктури та механізми підвищення ефективності публічного управління.

Окрему увагу приділено практикам розвитку інноваційного підприємництва на регіональному рівні, які можуть бути корисним досвідом для України. У цьому контексті розглядаються такі аспекти, як створення інноваційних кластерів, розвиток мережі інноваційних підприємств та сприяння комерціалізації технологій.

Проведена оцінка перспектив формування регіональної інноваційної системи. Доведено, що формування регіональної інноваційної системи є ефективним шляхом підвищення інноваційної активності та конкурентоспроможності підприємств на регіональному рівні. При цьому, ключовою умовою успішної реалізації регіональної інноваційної системи є наявність сприятливого інституційного середовища, підтримки держави та активної участі бізнесу.

Досліджено інноваційне підприємництво в сучасних умовах господарювання. За результатами дослідження, було виявлено, що в сучасних умовах інноваційне підприємництво є ключовим фактором розвитку економіки та забезпечення конкурентоспроможності підприємств. Для успішного розвитку інноваційного підприємництва важливо забезпечити належну підтримку від держави, створити сприятливі умови для впровадження інноваційних продуктів, розробити механізми фінансування та інвестування і забезпечити належний рівень компетентності та кваліфікації фахівців в галузі інноваційного підприємництва.

Досліджено організаційне забезпечення розвитку інновацій на регіональному рівні. За результатами дослідження, було виявлено, що організаційне забезпечення є ключовим елементом успішного розвитку інноваційного підприємництва на регіональному рівні. Для цього важливо створити сприятливе інституційне середовище, забезпечити доступ до належних ресурсів, розробити програми підтримки та навчання для місцевих підприємців та фахівців. Крім того, важливо враховувати специфіку регіону, його потенціал та ресурси, для ефективного організаційного забезпечення розвитку інноваційного підприємництва на місцевому рівні.

Дійдено висновку, що для підвищення ефективності інноваційного підприємництва на сучасному етапі розвитку важливо розглядати не лише окремі елементи, але і комплексний підхід, що включає формування регіональної інноваційної системи, підтримку інноваційного підприємництва та ефективне організаційне забезпечення розвитку на регіональному рівні.

Виявлено, що інновації є важливим чинником розвитку регіонів України, а державне регулювання є ключовим елементом, який забезпечує ефективність цього процесу. Було проаналізовано основні інструменти публічного управління інноваціями на регіональному рівні, такі як фінансова підтримка, науково-технічний розвиток, інфраструктура, законодавче регулювання та підтримка малих і середніх підприємств. Запропоновано рекомендації щодо підвищення ефективності механізмів публічного управління інноваціями на регіональному рівні в умовах євроінтеграції.

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКСПЕРТИЗИ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ ГРОМАД

2025-04-19T16:52:11+03:00

У статті досліджуються теоретичні та прикладні аспекти формування публічної політики у сфері інституціонального забезпечення експертизи стратегічного розвитку територіальних громад. Автор акцентує увагу на сучасних викликах, зумовлених процесами децентралізації публічного управління та зростанням значущості стратегічного планування. Ці фактори обумовлюють необхідність застосування системного підходу до організації експертного супроводу розробки та реалізації стратегій розвитку на місцевому рівні.

Проведений аналіз виявляє ключові проблеми, які обмежують ефективність експертної діяльності: фрагментарність нормативно-правової бази, відсутність чіткої інституційної інфраструктури, недостатній рівень професійної підготовки експертів, а також низьку залученості громадськості до процесів стратегічного аналізу та планування. Ці проблеми потребують комплексного вирішення, що передбачає не лише вдосконалення законодавчої бази, але й активізацію участі громадян у прийнятті стратегічних рішень.

Обґрунтовано напрямки державної політики, спрямованої на підвищення якості стратегічного управління через інституціоналізацію експертного супроводу. Особливу увагу приділено інтеграції міжнародного досвіду у національну систему публічного управління, що дозволить забезпечити сталий розвиток територіальних громад. Підкреслюється, що впровадження запропонованих заходів сприятиме підвищенню ефективності стратегічного планування, зміцненню довіри громадян до органів влади та забезпеченню прозорості управлінських процесів.

Стаття має як теоретичне, так і практичне значення. Теоретична цінність полягає у розробці концептуальної моделі, яка може слугувати основою для подальших досліджень у галузі публічного управління.

Практична значимість полягає в тому, що пропоновані підходи можуть бути використані для розробки конкретних механізмів інституціоналізації експертизи в умовах реформування публічного управління в Україні. Зокрема, запропоновані заходи можуть бути інтегровані в національні програми розвитку місцевого самоврядування, що сприятиме підвищенню ефективності управління на регіональному та місцевому рівнях.

Крім того, наголошується на важливості розвитку міжсекторальної взаємодії між органами влади, експертними установами, громадськими організаціями та бізнесом для забезпечення комплексного підходу до стратегічного планування. Це дозволить не лише урахувати різноманітні інтереси стейкхолдерів, але й забезпечити більш гнучкий та адаптивний підхід до управління розвитком територій у умовах швидких соціально-економічних змін.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ У ПЕРІОД ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ ШЛЯХОМ ФОРМУВАННЯ ЇЇ ІМІДЖУ В ТУРИСТИЧНІЙ ТА КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНІЙ СФЕРІ

2025-04-19T19:20:56+03:00

У статті обґрунтовано теоретичні й практичні аспекти формування та реалізації туристичного і курортно-рекреаційного іміджу України з метою забезпечення розвитку регіонів у період повоєнного відновлення країни. Характеристика сучасного стану розвитку туристичного і курортно-рекреаційного секторів дозволили визначити ключові аспекти, які вливають на процес формування іміджу країни. Зокрема, аналіз нормативно-правової бази, що регулює суспільні відносини в туризмі та курортах, дозволяють стверджувати, що на державному рівні визначено основні положення, норми та стандарти для суб’єктів індустрії туризму, забезпечено стабільність, захист прав туристів та підприємців, відбувається сприяння розвитку інфраструктури та забезпечуються стандарти якості й безпеки. З’ясовано, що до 2019 р. національний туристичний ринок динамічно розвивався, в Україну приїжджала велика кількість іноземних туристів, а українські туристи із задоволенням здійснювали подорожі як всередині країни, так і за її межами. Встановлено, що доступність національного туристичного продукту покращилася завдяки географічній близькості до основних джерел туристичних потоків у Європі, наявності прямого транспортного сполучення майже з усіма частинами світу та спрощеному візовому режиму з багатьма країнами. Україна поступово стає частиною Європейського туристичного макрорегіону, що сприяє забезпеченню стійкого розвитку регіонів країни у майбутньому. Доведено, що формування позитивного іміджу є стратегічно важливим завданням для країни, яке вимагає системного підходу, ефективного менеджменту, маркетингу та досконалої комунікації.

ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-04-20T12:46:42+03:00

У статті проаналізовано стан дотримання принципу верховенства права в органах місцевого самоврядування, вивчено як місцева влада в умовах сучасних викликів дотримується та забезпечує виконання верховенства права в Україні. Досліджено взаємодію органів місцевого самоврядування з військовими адміністраціями. Визначено основні проблеми які виникли в роботі місцевих рад в умовах збройної агресії РФ проти України, також вивчено наслідки проведеної в 2015 реформи «децентралізації». На основі даних соціологічних досліджень, аналізу економічної ситуації, політичного становища органів місцевого самоврядування, позиції науковців, запропоновано бачення подальшого розвитку органів влади на місцях, головним завданням яких є реалізація законних прав та інтересів громадян в умовах правового режиму воєнного стану.

ФУНКЦІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2025-05-18T18:11:58+03:00

Стаття звернена до сучасних проблем місцевого самоврядування. Обґрунтовується необхідність удосконалення нормативно-правової бази та розмежування компетенції в середині самого місцевого самоврядування. Проблема функцій в місцевому самоврядуванні є однією з базових, оскільки в залежності від її вирішення і розуміння залежить функціонування самого місцевого самоврядування. Функції в місцевому самоврядуванні «визначають організаційну побудову системи місцевого самоврядування, тобто його структуру, прямо пов’язанні з його соціальним призначенням. основна спрямованість місцевого самоврядування – це забезпечення розвитку і діяльності населення територіальних утворень. Звідси виходить дві основні функції місцевого самоврядування: представницька та управлінська. Представницька функція – це захист територіальних інтересів населення у відносинах з державою та її органами і можливість формувати свої представницькі органи. Управлінська функція – це регуляція відносин між мешканцями територіального утворення, регулювання адміністративних і економічних відносин місцевого територіального утворення.

SMART GRID АНАЛІЗ ТА ЙОГО МОЖЛИВОСТІ У СТВОРЕННІ СУЧАСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ МЕХАНІЗМІВ ДЛЯ СИСТЕМИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

2025-05-19T08:38:10+03:00

Актуальні проблеми запровадження та майбутні перспективи формування національної системи енергетичної безпеки в Україні відкривають значний спектр викликів, що ставлять під сумнів ефективність її функціонування. До цих структурних проблем додаються обмеження, пов’язані з фінансово-ресурсною недостатністю й дефіцитом технологічних можливостей, що стримують прогрес у сфері енергетичної безпеки. Окрім згаданих внутрішніх факторів, значний тиск на українську енергетичну безпеку чинять зовнішні геополітичні впливи та вразливість критичної інфраструктури до сучасних загроз, включаючи кібератаки та фізичні пошкодження. Ефективна відповідь на ці виклики вимагає не лише внутрішніх перетворень, але й посилення міжнародної співпраці та інтеграції до європейських енергетичних структур. Для подолання зазначених викликів необхідно сконцентрувати зусилля на досягненні політичного консенсусу, посиленні інституційної стабільності та раціональному мобілізуванні наявних ресурсів. Досягнення політичного консенсусу передбачає вироблення єдиної державної стратегії енергетичної безпеки, яка б підтримувалася усіма гілками влади та політичними силами. Посилення інституційної стабільності, своєю чергою, вимагає вдосконалення законодавчої бази та чіткого розподілу функцій між відповідальними органами. Незважаючи на згадані перешкоди, оптимістичний прогноз залишається актуальним, оскільки Україна демонструє потенціал досягнення енергетичної незалежності, стійкості та довгострокового розвитку у зазначеній сфері. Забезпечення енергетичної безпеки набуває ключового значення для національного прогресу, особливо з огляду на геополітичне положення України як однієї з найбільших держав Європи, яка стикається із масштабними викликами у цьому напрямі. У даному дослідженні розглянуто концептуалізацію SMART GRID аналізу для створення та трансформування організаційно-правових механізмів існуючих у Україні крізь призму можливостей публічного адміністрування. Основною метою формулювання цього процесу є створення ефективної, стійкої системи, що допоможе забезпечити належний рівень енергетичної безпеки країни. У цьому контексті пропоновані механізми мають враховувати три ключові аспекти: ідентифікацію основних загроз і ризиків, формування багаторівневої системи управління та залучення громадянського суспільства до процесів реалізації стратегічних завдань.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД КАДРОВОЇ РОТАЦІЇ НА ПУБЛІЧНІЙ СЛУЖБІ

2025-05-31T03:17:25+03:00

У статті досліджено зарубіжний досвід кадрової ротації на публічній службі як інструменту підвищення ефективності державного управління, запобігання корупції та професійного розвитку службовців. Проаналізовано моделі ротації, що застосовуються у США, Франції, Німеччині, Японії, Китаї, Ірландії, з акцентом на їх нормативне закріплення, організаційні механізми та результати впровадження. Підкреслюється, що ротація може бути як обов’язковою (за фіксованими строками), так і добровільною (через програми мобільності), а її ефективність залежить від прозорих процедур, професійного супроводу та системи мотивації. Особливу увагу приділено потенціалу ротації в умовах воєнного стану в Україні – як інструменту швидкої адаптації публічної служби до кризових ситуацій, забезпечення управлінської безперервності та зниження ризиків зловживання владою. Обґрунтовано необхідність формування національної концепції ротації з урахуванням міжнародного досвіду, потреб державної безпеки та стратегічних цілей реформи публічної служби. Визначено напрями подальших наукових розвідок – розробка методів оцінювання ефективності ротації, подолання бар’єрів впровадження та розширення міжвідомчої мобільності.

УПРАВЛІННЯ ІНФРАСТРУКТУРОЮ МІСТА: ПРОБЛЕМИ ТА СУЧАСНИЙ СТАН

2025-05-31T16:31:22+03:00

У статті розглянуто сучасний стан міської інфраструктури в Україні в умовах війни, проаналізовано ключові проблеми управління на місцевому рівні та запропоновано підходи до адаптації системи публічного управління до умов затяжної кризи. Особливу увагу приділено вразливості інфраструктури, викликам, що виникли внаслідок військових дій, організаційній неготовності органів місцевого самоврядування, а також практикам, що стали відповіддю на нові загрози. Визначено проблеми нормативної негнучкості, кадрового дефіциту, неефективної комунікації та відсутності інтегрованого цифрового моніторингу. Стаття базується на даних відкритих джерел, аналітики урядових і міжнародних організацій та практичному досвіді українських громад.

ПУБЛІЧНИЙ ПРОСТІР БАГАТОПОВЕРХОВОЇ БУДІВЛІ

2025-06-01T21:50:01+03:00

Стаття присвячена вивченню структури, функцій та типології публічного простору в межах сучасної багатоповерхової будівлі. У центрі уваги – ієрархія шести категорій публічного простору, що охоплюють як напівприватні внутрішньоквартирні зони, так і відкриті для широкого загалу простори з функціональним, рекреаційним або соціальним навантаженням. Проаналізовані соціальні, архітектурні та культурні аспекти формування публічних середовищ у висотній житловій забудові. Акцентовано на ролі таких просторів у забезпеченні соціальної інтеграції, локальної ідентичності та якості міського життя. У роботі пропонується концептуальний підхід до розуміння публічного простору як багаторівневої системи комунікації та співіснування, здатної адаптуватися до змін урбаністичного середовища. Визначені перспективи подальших міждисциплінарних досліджень, зокрема у напрямку вивчення гібридних і трансформативних моделей публічних просторів у контексті поліцентричної урбанізації.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУПРОВІД ЯК МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ

2025-06-01T23:52:19+03:00

В статті досліджується понятійно-категоріальний апарат інформаційного супроводу як механізму реалізації функцій місцевого самоврядування. З метою уточнення понятійно-категоріального апарату «інформаційного супроводу», за допомогою методів систематизації, порівняння, аналізу та синтезу, проведений порівняльний аналіз застосування термінів «інформаційний супровід», «інформаційне супроводження», «інформаційне забезпечення», «інформаційно-аналітична діяльність».

Дослідження особливостей інформаційного супроводу діяльності органів місцевого самоврядування проводиться як вітчизняними, так і зарубіжними авторами, що свідчить про високий рівень зацікавленості наукової спільноти до питань цифровізації, електронного врядування та комунікаційних процесів органів публічної влади.

Доведено, що інформаційний супровід є частиною загальної системи управління, поєднуючись із такими функціями публічного управління, як планування, організація, контроль, координація, регулювання, інформування та ін. Основними аспектами, що забезпечують інформаційний супровід є: прозорість і доступність інформації, прийняття обґрунтованих управлінських рішень, оперативність і ефективність реагування, забезпечення безбар'єрності та інклюзивності, контроль та моніторинг, підтримання зворотного зв'язку, інновацій та модернізації.

Інформаційний супровід має свої особливості на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідно до масштабів управління, обсягу повноважень, характеру комунікації. Порівняльний аналіз понять «інформаційного супроводу», «інформаційного супроводження», «інформаційного забезпечення» та «інформаційно-аналітичної діяльності» надав підстави сформулювати низку висновків.

«Інформаційне супроводження» органів місцевого самоврядування включає в себе організацію системи комунікації, інформаційного захисту та координацію потоків інформації як всередині органів влади, так і між владою та суспільством. «Інформаційно-аналітична діяльність» – процес обробки та розповсюдження інформації. «Інформаційне забезпечення» є значно ширшим поняттям ніж «інформаційно-аналітична діяльність» і включає в себе не тільки інформаційно-аналітичну діяльність, а й організацію подання інформації відповідно до вимог користувачів, є основою управлінської діяльності.

Проведене дослідження надало можливість сформулювати власне визначення поняття «інформаційний супровід» діяльності органів місцевого самоврядування – це збирання, обробка, аналіз та розповсюдження інформації в цілях задоволення потреб та вимог органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади і територіальної громади, прийняття та реалізації управлінських рішень в контексті загальнодержавної інформаційної політики за допомогою механізмів та інструментів ІТ-технологій.

МЕХАНІЗМИ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ РИЗИКАМ В ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

2025-06-04T02:10:20+03:00

У статті ґрунтовно досліджено методологічні аспекти запобігання корупційним ризикам у сфері публічного управління. Актуальність обраної теми зумовлена нагальною потребою впровадження комплексних та ефективних заходів для подолання корупції, що є однією з найзначніших загроз для правовладдя, ефективності державного управління та довіри суспільства до публічних інституцій. Особливого значення це дослідження набуває в контексті європейської інтеграції України та виконання нею міжнародних зобов'язань щодо боротьби з корупцією, що передбачає адаптацію національного законодавства до європейських стандартів доброчесності та прозорості.

Наголошено на недостатній розробленості саме методологічних засобів дослідження публічно-правових явищ та корупційних ризиків зокрема, що призводить до фрагментації наукових досліджень та обмежує ефективність антикорупційних ініціатив. Метою статті є визначення ключових методологічних підходів, які можуть бути ефективно застосовані для гносеології запобігання корупційним ризикам у діяльності органів публічного адміністрування.

У статті обґрунтовано необхідність використання системного підходу, який дозволяє розглядати корупцію як багатовимірне соціальне явище, що формується на перетині політичних, економічних, правових та культурних факторів. Цей підхід забезпечує цілісне уявлення про причини, механізми та наслідки корупції, включаючи багаторівневий аналіз – від макросоціальних умов до поведінки окремих осіб.

Важливе місце в дослідженні посідає діяльнісний підхід, який зосереджується на вивченні суб'єктів корупції, їхніх мотивів, цілей та дій. Такий аналіз дає змогу ідентифікувати «слабкі ланки» у системі публічного управління, розкрити механізми виникнення корупції в межах адміністративних процедур та оптимізувати управлінські процеси для мінімізації ризиків.

Особлива увага приділяється аксіологічному підходу, який дозволяє дослідити ціннісні аспекти, що лежать в основі корупційної поведінки. Вивчення цінностей, що переважають у публічному секторі, а також вплив суспільних цінностей на динаміку корупційних ризиків, є критично важливим для формування культури доброчесності та розробки ефективних профілактичних програм, які враховують культурний контекст.

Застосування цих трьох взаємодоповнюючих методологічних підходів (системного, діяльнісного та аксіологічного) дає змогу створити комплексну наукову модель запобігання корупційним ризикам, що враховує об'єктивні та суб'єктивні аспекти корупційної поведінки, а також пропонує науково обґрунтовані рекомендації для підвищення ефективності антикорупційної політики в Україні.

МЕХАНІЗМИ ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ДО СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ГРОМАДАМИ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

2025-06-04T03:06:11+03:00

У статті ґрунтовно досліджено сучасні механізми залучення громадськості до процесів стратегічного управління територіальними громадами в умовах реформи децентралізації в Україні. Підкреслено, що активна участь громадян є не лише запорукою демократичної легітимності, ефективності, прозорості та соціальної справедливості управління, але й ключовим чинником подолання розриву між законодавчими гарантіями та реальною практикою місцевого самоврядування, що часто характеризується обмеженим доступом до інформації та низькою правосвідомістю населення.

Детально проаналізовано основні функції громадськості в контексті стратегічного управління – контрольну, діалогову та партисипативну – та розглянуто найбільш дієві інструменти їх втілення. Серед таких інструментів виокремлено громадські обговорення стратегічних документів, ініціативне (партисипаторне) бюджетування, створення та функціонування громадських рад, проведення публічних консультацій, а також активне використання цифрових технологій для розширення комунікації.

Виявлено системні проблеми та чинники, що перешкоджають ефективній взаємодії та повноцінному залученню громадськості. До них віднесено: обмежений доступ до публічної інформації, низький рівень правової культури та громадянської активності, недостатня інституційна спроможність як органів влади, так і громадських організацій, а також подекуди формальний підхід до процедур залучення з боку представників місцевого самоврядування.

Запропоновано комплексний та системний підхід до подолання існуючих бар’єрів. Цей підхід включає: удосконалення нормативно-правової бази із чітким визначенням прав, процедур участі та відповідальності за їх недотримання; інституційний розвиток, що передбачає підтримку організацій громадянського суспільства та створення спеціалізованих підрозділів для взаємодії з громадою; підвищення правової обізнаності та політичної культури населення, зокрема через освітні програми та активне залучення молоді; поглиблення цифрової трансформації взаємодії влади та громади з особливим акцентом на забезпечення інклюзивності, кібербезпеки та доступності технологій для всіх верств населення; а також формування стійкої політичної волі до реальної, а не декларативної партисипації.

Окрему увагу в статті приділено обґрунтуванню необхідності запровадження та використання дієвих систем моніторингу та оцінки ефективності механізмів залучення громадськості. Це дозволить не лише аналізувати результативність впроваджених інструментів, але й забезпечить їх постійне вдосконалення, підвищуючи реальний вплив громадян на процеси прийняття рішень та сприяючи сталому розвитку територіальних громад.

ОСНОВНІ ФОРМИ ТА ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ З ОРГАНАМИ ПРОКУРАТУРИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

2025-06-04T04:19:11+03:00

У статті досліджуються основні форми та принципи взаємодії органів публічної влади з органами прокуратури в Україні, особливо наголошуючи на специфіці воєнного стану. Авторка детально розглядає правові, організаційні та функціональні аспекти такої взаємодії, що формуються під впливом надзвичайного правового режиму. В умовах повномасштабного вторгнення Росії, ефективна співпраця цих інституцій є критично важливою для забезпечення національної безпеки та стабільності.

На основі чинного законодавства та нормативних актів, що регулюють діяльність прокуратури, визначено та обґрунтовано ключові принципи співпраці, серед яких: законність, координація, оперативність, гласність та публічність, незалежність, рівність, прозорість, науковість, плановість та безперервність.

Досліджено різноманітні форми взаємодії, які охоплюють організацію спільних зустрічей для обговорення актуальних питань та узгодження дій, надання та отримання даних, необхідних для виконання повноважень, проведення узгоджених заходів для контролю за дотриманням законів органами публічної влади, надання рекомендацій та роз'яснень щодо застосування законодавства, співпрацю у формуванні проєктів законів та інших документів, а також оперативне вжиття заходів у разі виявлення порушень закону з боку органів публічної влади. Особлива увага приділяється адаптації цих форм до умов воєнного стану, зокрема спрощеним процедурам прийняття рішень, обмеженню доступу до інформації для забезпечення національної безпеки та посиленню ролі прокуратури у виборі запобіжних заходів. Усі ці аспекти розглядаються через призму забезпечення національної безпеки та відновлення правопорядку. Дослідження також акцентує увагу на міжнародному досвіді взаємодії правоохоронних органів в умовах збройних конфліктів та його адаптації до українських реалій.

Авторка також аналізує проблемні аспекти взаємодії, такі як недостатня чіткість у розмежуванні повноважень між органами публічної влади та прокуратурою, а також обмеженість ресурсів у період воєнного стану. Наголошується на важливості дотримання принципів законності, верховенства права, незалежності органів прокуратури та балансу повноважень між інституціями для забезпечення ефективності. У статті висвітлюються питання забезпечення прав і свобод людини в надзвичайних умовах, а також ефективної реалізації функцій прокуратури у сфері захисту державного суверенітету та конституційного ладу.

На завершення, стаття містить практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів взаємодії між органами публічної влади та прокуратурою в умовах воєнного стану, що є вкрай важливим для стабілізації правопорядку та захисту національних інтересів.

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ В ДЕРЖАВНОМУ ТА ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ УКРАЇНИ

2025-06-04T04:33:38+03:00

У статті аналізується проблема корупції в системі державного та публічного управління України, яка ідентифікується як одна з ключових загроз ефективності державних інституцій, утвердженню правової держави, реалізації демократичних принципів та процесам євроінтеграції. Детально розглядаються сутність, основні види корупції, включаючи системну, політичну та корупцію у державних закупівлях, а також її далекосяжні соціально-політичні та економічні наслідки, зокрема підрив довіри громадян та гальмування розвитку.

Проводиться критичний аналіз поточного стану та ефективності системи запобігання корупції. Оцінюється чинна нормативно-правова база, зокрема Закон України "Про запобігання корупції", та діяльність ключових антикорупційних інституцій, таких як Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), висвітлюючи їхні досягнення та суттєві виклики, серед яких недостатня автономія, політичний вплив, проблеми з кадровим та фінансовим забезпеченням, а також низька результативність у притягненні до відповідальності. Окрему увагу приділено питанням прозорості державних закупівель через систему ProZorro та її обмеженням, недолікам системи електронного декларування, а також формальному характеру заходів із формування антикорупційної культури серед посадовців.

На основі проведеного аналізу обґрунтовуються комплексні шляхи удосконалення механізмів запобігання та протидії корупції. Пропонуються конкретні заходи, що включають реформування інституційної структури через забезпечення реальної незалежності, професіоналізації та належного ресурсного забезпечення антикорупційних органів, вдосконалення процедур добору кадрів та посилення внутрішнього контролю. Також наголошується на необхідності підвищення правової свідомості та антикорупційної культури шляхом запровадження дієвого, практично орієнтованого антикорупційного навчання для держслужбовців, імплементації етичних кодексів та створення ефективних механізмів захисту викривачів. Важливими напрямами є цифрова трансформація державного управління для мінімізації людського фактору та підвищення прозорості процесів, посилення ролі громадського контролю через створення сприятливих умов для активної участі громадянського суспільства та медіа, а також активне міжнародне співробітництво. Останнє передбачає поглиблення взаємодії з міжнародними партнерами (зокрема ЄС, OLAF, Europol, Eurojust) для обміну досвідом, гармонізації законодавства, розслідування транснаціональних корупційних справ та впровадження передових антикорупційних стандартів.

Стаття підкреслює, що лише системний, стратегічно орієнтований підхід, що поєднує інституційні, правові, технологічні та культурні зміни, за умови взаємодії держави, суспільства та міжнародних партнерів, може призвести до реального зменшення рівня корупції в Україні. Перспективи подальших досліджень пов'язуються з вивченням впливу новітніх цифрових технологій на ефективність антикорупційних заходів.

РЕГУЛЮВАННЯ СТАНДАРТІВ ЯКОСТІ М’ЯСО-МОЛОЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

2025-06-05T11:20:40+03:00

Встановлено, що для регулювання стандартів якості м’ясо-молочної продукції в ЄС характерний загальний дуалізм регулювання сільськогосподарської галузі в ЄС. Визначено, що в рамках ЄС виробляються найбільш значущі, загальні для всіх правові інструменти сільськогосподарської політики та встановлюються єдині цілі політики ЄС. Окремі країни-учасниці ЄС вже конкретизують, доповнюють цілі та обирають відповідний інструментарій для їх досягнення. Доведено, що кожна країна розробляє стратегічний план ЄСГП, який затверджує Європейська комісія задля забезпечення узгодженості політики у межах ЄС. Доведено, що географічні, економічні, соціальні та політичні особливості держав ЄС визначають об’єктивні відмінності у правових, організаційних та економічних формах забезпечення відповідних відносин. У цьому полягає одна із значних проблем розвитку сільськогосподарського права у межах інтеграції. Обґрунтовано, що незважаючи на зазначений дисбаланс, законодавство ЄС у галузі сільського господарства сьогодні склалося у певну стійку систему правового регулювання. У той же час, як показала практика, в умовах виникнення надзвичайних ситуацій, які глобально становлять загрозу безпеці, життю та здоров’ю людей, сільськогосподарська галузь у ЄС виявилася не повною мірою готовою комплексно відповісти на нові виклики для суб’єктів сільськогосподарського виробництва. Доведено, що усвідомлення важливості проблеми пандемії COVID-2019, а пізніше й російсько-української війни щодо нанесення втрат сільському господарству, а отже, всієї економіки країн ЄС та світової економіки, зумовило те, що Європейська комісія в галузі сільського господарства ініціювала низку екстрених заходів, спрямованих на створення правових інструментів підтримки сільського господарства.

НАУКОВИЙ СУПРОВІД РОЗРОБКИ ДЕРЖАВНИХ ПРОГРАМ СКРИНІНГУ ТА ПРОФІЛАКТИКИ РАКУ ЯК СКЛАДОВА КОМПЛЕКСНОГО ПІДХОДУ НА ПРИКЛАДІ ДОСВІДУ США

2025-06-05T14:54:23+03:00

Стаття присвячена визначенню ролі наукового супроводу розробки державних програм скринінгу та профілактики раку як складової частини комплексного підходу до боротьби з онкологічними захворюваннями на прикладі США. У статті акцентовано увагу на важливості інтеграції наукових досліджень і новітніх медичних досягнень у розробку, реалізацію та вдосконалення державних програм скринінгу та профілактики раку. Ефективні програми не лише рятують життя, але й демонструють значні економічні переваги, знижуючи довгострокові витрати на лікування задавнених випадків та підвищуючи загальну продуктивність населення. Особливу увагу приділено ролі державного управління у виробленні цих програм, яке забезпечує системність, узгодженість і ефективність заходів на всіх етапах планування та реалізації. З’ясовано, що успішна реалізація державних програм у сфері профілактики та скринінгу раку неможлива без активної участі державних органів, які мають формувати науково обґрунтовану політику, сприяти фінансуванню інноваційних медичних технологій та забезпечувати доступність таких програм для всіх верств населення. Встановлено, що державне управління є ключовим чинником у формуванні стратегічного напрямку національної політики боротьби з раком, оскільки воно здатне координувати діяльність медичних, наукових та соціальних установ, враховувати інтереси населення та забезпечувати прозорість і ефективність використання ресурсів. Наголошено, що роль державного управління вимагає науково обґрунтованих рішень для визначення пріоритетів, фінансування та організації програм, що дозволяє значно підвищити ефективність заходів. Розглянуто тенденції взаємодії між державними структурами, науковими установами та медичними закладами США, яка сприяє інтеграції новітніх наукових досягнень у практичну діяльність. Підкреслюється також значення публічно-приватних партнерств, які можуть доповнювати державні зусилля, залучаючи додаткові ресурси та експертизу для досягнення спільних цілей у сфері громадського здоров'я. Зроблено наголос, що важливою складовою є постійне вдосконалення організаційно-правового та інституційного механізмів, які сприяють реалізації державних програм, підвищуючи їх доступність і результативність. При цьому, адаптація успішних міжнародних моделей, таких як досвід США, до специфічних національних контекстів, враховуючи соціально-економічні та культурні особливості, є критично важливою для забезпечення їхньої дієвості. Особлива увага також приділяється питанням медичної етики та захисту даних пацієнтів у процесі збору та використання інформації в рамках програм скринінгу. Важливим є також забезпечення безперервності освіти та підвищення кваліфікації медичних працівників, залучених до реалізації цих програм. Це дозволяє досягти максимального ефекту в боротьбі з онкологічними захворюваннями та знизити рівень смертності від раку.

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ МОРАЛЬНО- ПСИХОЛОГІЧНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ПІВДЕННОГО ОПЕРАТИВНОГО КОМАНДУВАННЯ В ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ (1991–2011РР.)

2025-06-06T18:44:22+03:00

У статті розглядаються проблеми державного управління морально-психологічним забезпеченням Збройних Сил України на прикладі Південного оперативного командування в період становлення і розвитку (1991–2011рр.). З часу відновлення незалежності України перед державою постало завдання створення ефективної системи управління військовою організацією, зокрема у сфері морально- психологічного забезпечення особового складу. Аналізуючи діяльність Південного оперативного командування, автор зосереджується на структурних, організаційних та кадрових особливостях цього процесу, впливі зовнішньополітичних чинників, а також на ролі органів військового управління у формуванні патріотичної свідомості, військової дисципліни та готовності до виконання бойових завдань. Особливу увагу приділено оцінці нормативно-правової бази, стану професійної підготовки фахівців морально- психологічного супроводу, а також висвітлено ключові проблеми й виклики, що виникали протягом зазначеного періоду.

ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФОРМУВАННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНСЬКІЙ СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

2025-06-06T19:12:45+03:00

У статті здійснено комплексне дослідження викликів та перспектив формування антикорупційної культури в українській системі охорони здоров’я. Підкреслюється, що на сучасному етапі розвитку держави, особливо в умовах воєнного стану та обмежених ресурсів, антикорупційна культура є не лише правовим або адміністративним, а передусім гуманітарним і ціннісним явищем, від якого значною мірою залежить ефективність системи медичного забезпечення населення. Акцент зроблено на багатовимірності проблеми, яка включає як об’єктивні чинники (низька заробітна плата, нестача ресурсів, слабка підзвітність), так і суб’єктивні аспекти (толерантність до неформальних практик, слабка правосвідомість, відсутність внутрішньої мотивації до доброчесної поведінки). У роботі наголошено, що корупція в медичній сфері не лише знижує якість і доступність послуг, а й підриває легітимність публічної влади, що особливо небезпечно в умовах тривалої нестабільності.

Автором виокремлено основні перепони, що ускладнюють становлення антикорупційної культури в медичному секторі, зокрема низький рівень правової обізнаності медичних працівників, формалізм у впровадженні внутрішніх антикорупційних процедур, обмежена інституційна спроможність громадського контролю, брак цифрових інструментів прозорості, недосконалість механізмів притягнення до відповідальності. У той же час стаття окреслює і перспективні напрями трансформації ситуації: розвиток етичного лідерства, впровадження електронних сервісів у сфері охорони здоров’я, зміцнення громадського нагляду, вдосконалення навчальних програм для медиків, які мають включати антикорупційні модулі.

На основі проведеного аналізу обґрунтовано необхідність системного та міждисциплінарного підходу до формування антикорупційної культури в медичній галузі. Аргументовано, що лише поєднання правових, управлінських, освітніх і комунікативних стратегій здатне забезпечити довгостроковий ефект та створити умови для стійкого спротиву корупції на всіх рівнях. Окрему увагу приділено тому, що без участі громадянського суспільства, прозорості управлінських рішень і підтримки доброчесної поведінки з боку держави неможливо досягти справжніх змін. У цьому контексті антикорупційна культура розглядається не лише як сукупність норм поведінки, а як фундамент для довіри до системи охорони здоров’я, що є критично важливою для національної безпеки та соціальної стабільності.

РОЗВИТОК КУРОРТНО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ СФЕРИ ЯК ФАКТОР МАРКЕТИНГОВОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ РЕГІОНУ (НА ПРИКЛАДІ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

2025-06-06T19:42:06+03:00

У статті досліджено сутність й основні аспекти розвитку курортно-рекреаційної сфери як фактору маркетингової та інноваційної стратегії розвитку регіону (на прикладі Одеської області). Встановлено, що в умовах правового режиму воєнного стану, коли не тільки Україна, а й інші країни стикаються з економічними та політичними викликами, розвиток курортно-рекреаційної сфери може стати важливим інструментом для підтримки внутрішньої економіки та залучення міжнародної уваги та підтримки щодо відновлення стабільності в країні. Визначено роль органів публічного управління у цьому контексті, що полягає у створенні сприятливих умов для розвитку курортно-рекреаційної сфери, залученні інвестицій та підтримці різноманітних ініціатив.

На прикладі Одеської області проаналізовано розвиток курортно-рекреаційної сфери в Україні. При проведенні аналізу стану туристичної галузі Одеської області автор звертає особливу увагу на наявні туристичні ресурси і стан туристичної інфраструктури. Констатується, що Одеська область має об’єктивні передумови для розвитку курортно-рекреаційної сфери – природно-кліматичний та історико-культурний потенціал, здатний привабити значну кількість туристів. Встановлено, що стратегічним напрямом регіональної стратегії розвитку туризму мають стати інноваційні та маркетингові інструменти, що дозволили б оптимально поєднати інтереси держави та регіонів у галузі туризму, раціональне використання місцевих ресурсів та особливостей природно-виробничого потенціалу, вирівнювання в соціально-економічному розвитку. Наразі необхідно враховувати розробки нових підходів до адміністративно-територіального поділу для більш ефективного управління територіями. Стратегічними завданнями післявоєнного відновлення мають стати заходи створення механізмів тісної взаємодії центральних та місцевих органів влади, передачі додаткових повноважень регіонам у здійсненні реформ, а також розробці кризових стратегій для підтримки туристичного бізнесу в умовах нестабільності, складності та неоднозначності середовища. Ці заходи є критично важливими для формування стійкої та конкурентоспроможної туристичної галузі, здатної адаптуватися до викликів та ефективно використовувати наявні ресурси. Вони також сприятимуть створенню нових робочих місць та підвищенню рівня життя населення в регіоні.

Запропоновані заходи щодо реалізації стратегії розвитку курортно-рекреаційної сфери на регіональному рівні в Україні на основі використання передового закордонного досвіду організації системи стратегічного управління в туристичній галузі та вибору оптимальної стратегії розвитку в умовах правового режиму воєнного стану та змінного галузевого середовища.

НАУКОВІ ПІДХОДИ ЩОДО РОЗУМІННЯ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЯК ОСНОВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

2025-06-07T12:49:20+03:00

У статті висвітлено наукові підходи щодо розуміння державно-громадської взаємодії як основи вдосконалення державної політики в сфері охорони здоров’я. Зроблено наголос на важливості удосконалення механізмів державно-громадської взаємодії в умовах сучасних викликів для ефективної реалізації державної політики в сфері охорони здоров’я. Визначено роль громадянського суспільства у розробці реформ, впровадженні сучасних моделей управління та забезпеченні доступності медичних послуг, підкреслюючи необхідність поглибленого вивчення форм та інструментів цієї взаємодії для покращення управлінських процесів та сталого розвитку системи охорони здоров’я. Проведено комплексний аналіз дефініції «державно-громадська взаємодія» на основі вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, що дозволило ідентифікувати основні теоретико-методологічні підходи до її розуміння. Виявлено відсутність єдиного підходу до трактування цього поняття, що свідчить про його складність, багатовимірність і динамічність у сучасному науковому дискурсі. Обґрунтовано значення державно-громадської взаємодії в контексті публічного управління та її ключову роль у формуванні ефективної державної політики у сфері охорони здоров’я. Визначено механізми та моделі співпраці між державними інституціями та громадянським суспільством у контексті розв’язання соціально значущих проблем. Охарактеризовано основні чинники, що впливають на ефективність такої взаємодії, серед яких рівень залученості громадян до процесів прийняття управлінських рішень, інституційна спроможність органів влади, наявність нормативно-правової бази та інноваційних комунікативних технологій. Зроблено акцент на комунікативній складовій державно-громадської взаємодії, що визначає її результативність та сприяє підвищенню рівня довіри між владою та громадянським суспільством. Визначено основні бар’єри та виклики, які постають перед ефективною взаємодією, а також окреслено можливі шляхи їх подолання. Вказано на основних напрямах вдосконалення форм та інструментів державно-громадської взаємодії у сфері охорони здоров’я, що сприятиме підвищенню ефективності державної політики та якості надання медичних послуг.

ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

2025-02-05T11:16:01+02:00

Стаття присвячена актуальній проблемі дослідження інституційного механізму захисту прав людини в публічному управлінні України в умовах сьогодення, що обумовлено проведенням реформ в Україні, євроінтеграційним вектором розвитку держави та запровадженням правового режиму воєнного стану.

Здійснено аналіз та систематизацію теоретичних основ дослідження, розкрито сутність та зміст механізму захисту прав людини, визначено його складові, ознаки та функції. Особлива увага приділена інституційній системі забезпечення захисту прав людини в умовах воєнного стану, визначено перелік прав, які можуть бути тимчасово обмежені, та підкреслено важливість балансу між обмеженнями та захистом фундаментальних прав і свобод громадян.

Встановлено, що інституційний механізм публічного управління у сфері захисту прав людини - це складна, багаторівнева система взаємопов’язаних елементів, що включає як формальні, так і неформальні інституції, забезпечує узгодження інтересів різних суспільних груп та координацію спільної діяльності з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України та міжнародними договорами. Дослідження підтверджує необхідність вдосконалення та адаптації інституційного механізму захисту прав людини до сучасних викликів та загроз.

ВИКЛИКИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОЮ СФЕРОЮ ПЕРІОДУ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ: ДОСВІД ПРОЕКТНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАЛКАНСЬКИХ КРАЇН

2025-02-13T10:59:18+02:00

У статті досліджуються ключові виклики публічного управління туристично-рекреаційною сферою у Балканських країнах у період післявоєнного відновлення, зокрема на прикладі Хорватії та Боснії і Герцеговини. Особливу увагу приділено аналізу проектно-інвестиційної діяльності, спрямованої на відновлення інфраструктури, збереження культурної спадщини та природних ресурсів, а також формуванню нових туристичних наративів, що сприяють позитивному іміджу країн. У статті також досліджуються особливості розвитку туризму в умовах постконфліктного відновлення, аналізуються успіхи та труднощі, з якими зіткнулися країни Балканського регіону на шляху до відновлення туристичної галузі.

Розглянуто три типології підходів до післявоєнного розвитку: пам’ятання ландшафту, згасання пам’яті та замінювання пам’яті, що характеризують різні стратегії репрезентації історичної пам’яті у туристичних матеріалах. Аналізується, як публічне управління сприяло поступовій трансформації цих наративів, забезпечуючи одночасно економічне зростання та збереження культурних і природних цінностей. У статті підкреслюється важливість міжнародної підтримки, зокрема участі Європейського Союзу, у фінансуванні інфраструктурних проектів, підвищенні кваліфікації кадрів та розвитку сталого туризму в регіоні. Розглядається проектна діяльність ЄС у цьому регіоні: з розвитку і модернізації туристично-рекреаційної інфраструктури; з розвитку сталого туризму; з регіональній співпраці та ініціативах з розвитку транскордонного туризму; з розвитку людського потенціалу; з брендування туризму та рекреації; з інтеграції туризму в більш широкий економічний та соціальний розвиток. Досвід Балканських країн може бути адаптований до інших постконфліктних територій, включаючи Україну, з метою ефективного управління рекреаційними ресурсами, подолання наслідків конфліктів та сприяння соціально-економічному відновленню.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2025-02-19T21:06:33+02:00

Трансформаційні перетворення у сфері публічного управління зумовлені процесами децентралізації та викликами, що стоять перед Україною, такими як повномасштабне вторгнення рф; соціально-економічні дисбаланси; внутрішні та зовнішні міграційні процеси тощо. Досвід Європейської спільноти щодо системи територіальної організації владних відносин представлено значною кількістю практик, що варті уваги, аналізу, дослідження та обґрунтування доцільності в разі переймання практичних напрацювань. Відповідно, виникає необхідність визначення концептуальних засад формування ефективної вітчизняної системи територіальної організації влади на основі досвіду Європейського Союзу. Саме тому, згруповано за певними ознаками ефективності функціонування систем ЄС, що можуть бути адаптовані до вітчизняної моделі територіальної організації влади. Визначене ранжування ознак ефективності функціонування систем територіальної організації владних відносин відображатиме актуальність та важливість управлінських підходів в умовах воєнного стану, воєнної та повоєнної відбудови. Таким чином, актуалізується та посилюється необхідність обґрунтування відповідності європейським тенденціям розвитку системи територіальної організації влади в Україні. Використано метод групування, структурування і систематизації, виокремлено деякі ознаки ефективності функціонування систем організації публічної влади та систематизовано дані подібності у 11 груп, що відображають різні параметри ефективності функціонування територіальної організації влади на основі системного, мережевого, організаційного та управлінського підходів. Також у науковій розвідці використано метод компаративного аналізу до управлінських моделей на прикладі країн, що є членами Європейського Союзу, зокрема, Франції, Польщі та Німеччині задля виявлення ознак подібності чи розбіжності між різними системами управління. Метод ранжування застосовано за зростанням від «1» рангу до «11». Метод оцінювання використано з метою визначення важливості певної ознаки ефективності функціонування систем територіальної організації влади. Для дослідження визначеної проблематики обрано три країни Європейського Союзу, зважаючи на певні критерії: тип державного устрою, розміри країни, стратегічну значущість для розвитку нашої держави. Розглянуто приклади різних, але ефективних моделей територіальної організації влади Німеччини, Франції та Польщі. З’ясовано, що Федеративний устрій Німеччини забезпечує значну автономію регіонів, сприяючи розробці власних стратегій розвитку. Перехід Франції до децентралізації посилив спроможність місцевого самоврядування, а реформи в Польщі продемонстрували шляхи подолання регіональної незбалансованості. Зокрема серед інших, визначено наступні ознаки ефективності систем: стратегічне бачення розвитку територій органами влади, своєчасність виконання функцій органами влади, професійність органів влади, узгодженість політики країн членів ЄС з політикою Європейського союзу, взаємодія між органами влади різних рівнів; рівень прозорості, підзвітності та публічності в роботі органів влади; системний підхід у діяльності органів влади; соціальна спрямованість управлінських процесів та довіра суспільства до влади; рівень використання цифрових інструментів органами влади; функціональність суб’єктів територіальної організації влади; оцінка ефективності діяльності органів влади. Проранжовано найбільш доцільні для впровадження в українські реалії. Визначено, що підходи та практики Європейського Союзу слугують дороговказом ефективного територіального управління. Обґрунтовано, що впровадження моделей територіальної організації влади ЄС, адаптованих до українських реалій, є не лише кроком до європейської інтеграції, а й основою для сталого розвитку територій та ефективного врядування. Таким чином, на основі аналізу зарубіжного досвіду зазначено, що організована належним чином структура системи територіальної організації влади, ретельно вибудувані інструменти забезпечення відповідальності, принципи та критерії, за якими здійснено розподіл повноважень та фінансових ресурсів між елементами системи територіальної організації влади та належна фаховість органів влади, взяті у своїй комплексності, сукупно впливають на функціонування ефективної територіальної організації владних відносин.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ПРОТИДІЇ ВІЛ/СНІДУ В УКРАЇНІ: ДІЮЧІ ІНСТИТУЦІЇ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ОСНОВА

2025-02-24T00:36:48+02:00

У статті комплексно досліджено теоретико-правові засади державного управління у сфері протидії ВІЛ/СНІДу в Україні, а також розроблено практичні рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності у цій сфері. Особливу увагу приділено аналізу діяльності ключових інституцій, залучених до протидії епідемії ВІЛ/СНІДу, зокрема Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ), Національної служби здоров'я України (НСЗУ) та Центру громадського здоров'я МОЗ України. Розглянуто їх функції, повноваження та координацію дій у контексті реалізації державної політики щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом. Детально проаналізовано нормативно-правове забезпечення, яке регулює сферу протидії ВІЛ/СНІДу в Україні. Оцінено його відповідність сучасним викликам, міжнародним стандартам та рекомендаціям ВООЗ. Виявлено прогалини та колізії у чинному законодавстві, які потребують удосконалення. У статті також досліджено питання міжвідомчої координації та інтеграції профілактичних заходів у загальну систему охорони здоров'я. Розглянуто механізми взаємодії між різними органами державної влади, громадськими організаціями та міжнародними партнерами. Оцінено ефективність існуючих механізмів координації та запропоновано шляхи їх удосконалення.

За результатами дослідження розроблено рекомендації щодо удосконалення управлінських рішень у сфері протидії ВІЛ/СНІДу в Україні. Запропоновано шляхи вирішення виявлених проблем, зокрема щодо збільшення фінансування програм, забезпечення рівного доступу до послуг, подолання стигматизації та дискримінації, підвищення ефективності міжвідомчої координації та інтеграції профілактичних заходів.

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

2025-02-27T21:11:53+02:00

Питання забезпечення потреб суспільства у якісних і доступних медичних послугах розглядається з точки зору підтримки присутності на медичному ринку закладів державної та приватної власності. Для забезпечення їх взаємодії, з врахуванням світового досвіду по організації сфери охорони здоров’я, доведена доцільність застосовування такої форми, як державно-приватне партнерство (ДПП). Важливим аспектом є створення ефективних механізмів розподілу ризиків між державою та приватним сектором. Це вимагає детального аналізу потенційних ризиків та розробки відповідних стратегій їх мінімізації. Визначено умови укладання угоди ДПП, за якими держава має забезпечити соціальну спрямованість медичних послуг, а приватний заклад комерційну доцільність партнерства. Для цільового спрямування створених за угодою ДПП медичних закладів пропонується застосовувати відповідні економічні, організаційні та соціальні механізми державного управління проектом партнерства. Це дозволить забезпечити стабільність та довгостроковість співпраці.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

2025-03-13T14:08:15+02:00

У статті розглянуто міжнародний досвід формування та розвиток системи залізничного транспорту. Зарубіжні країни демонструють комплексний підхід до модернізації залізничної інфраструктури, який включає впровадження інноваційних технологій, цифровізацію управління та підвищення енергоефективності. Ефективна публічна політика та залучення приватного капіталу сприяють стабільному розвитку залізничної галузі, підвищенню конкурентоспроможності та якості послуг.

Залізничний транспорт є одним із останніх видів транспорту в світі, що виконує ключову роль у перевезенні пасажирів і вантажів. Його розвиток відображає загальні тенденції економічного зростання, технічного прогресу та державної політики в різних країнах. Починаючи з XIX століття, залізниці стали місцем інструменту індустріалізації, сприяючи розвитку міста, промисловості та міжнародної торгівлі.

Сучасні залізничні мережі різняться залежно від географічних, економічних та технологічних особливостей держави. В Європі та Японії значну увагу приділяють високошвидкісним поїздам, тоді як у США залізничний транспорт значно орієнтований на вантажні перевезення. Водночас Китай демонструє стрімке зростання залізничної інфраструктури, активно впроваджуючи інноваційні технології та розширюючи міжнародні залізничні зв'язки.

Крім того, розглядається досвід розвинених країн про важливість державної підтримки у фінансуванні стратегічних проєктів, спрямованих на екологічну стійкість та підвищення швидкості пасажирських і вантажних перевезень. Вивчення передового зарубіжного досвіду дає основу для вдосконалення національної залізничної системи, сприяючи підвищенню її ефективності, безпеки та економічної доцільності в умовах сучасних глобальних викликів.

Зарубіжні країни демонструють ефективність державного регулювання в поєднанні із залученням приватних інвестицій, що підвищує конкурентоспроможність та якість залізничних перевезень. Особливу увагу приділено інтеграції національних залізничних мереж у міжнародні транспортні коридори, що забезпечує оптимізацію логістики та розвиток транскордонного співробітництва. Крім того, стійкість транспортної системи значною мірою залежить від екологічної політики та переходу на енергоефективні технології.

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ (англ)

2025-03-18T22:14:15+02:00

У статті проаналізовано структуру організаційного механізму управління розвитком інтелектуального потенціалу регіону в контексті сталого розвитку. Обгрунтовано, що в умовах цифрової трансформації в Україні, збільшення процесів вимушеного переміщення населення має бути сформована нова система управління розвитком інтелектуального потенціалу як одного з головних інструментів регіональної економіки. Визначено, що суб’єктами управління розвитком інтелектуального потенціалу регіону стають не тільки регіональні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а й провідні підприємства регіону та заклади вищої освіти, а також структури публічного управління.

Доведено, що в результаті узгоджених дій усіх суб’єктів управління розвитком інтелектуального потенціалу в суспільстві докорінно змінюється ставлення до системи освіти, до підготовки фахівців, змінюється свідомість керівників промислових підприємств і установ наукового обслуговування, підвищується освітній та культурний рівень населення регіону. На думку авторів, це – взаємообумовлений вплив. Розвинуте громадянське суспільство не можливе без залучення духовної енергії інтелектуальних груп населення, які створюють та транслюють національні та культурні цінності, зразки поведінки, систему морально-етичних настанов. Визначено, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розвитку ІПР полягає у реалізації соціального планування, соціального прогнозування, соціального проєктування та соціального програмування. Показано, що розвиток інтелектуального потенціалу регіону залежить від пріоритетів регіональної економіки.

Встановлено, що реалізований інтелектуальний потенціал регіону стає його інтелектуальним капіталом, його активом, який використовується, продається і обов’язково приносить вигоду у вигляді результатів інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, а також в особі тих фахівців, які володіють універсальними знаннями і можуть вирішувати поставлені перед ними стратегічні завдання забезпечення пріоритетів сталого регіонального розвитку.

СТРАТЕГІЧНІ ВЕКТОРИ РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

2025-04-07T08:58:33+03:00

Євроінтеграція є визначальним чинником розвитку України, формуючи її зовнішньополітичний курс та визначаючи напрямок внутрішніх реформ. Ключовим аспектом цього процесу є визначення стратегічних напрямів розвитку публічної політики відповідно до європейських стандартів..

Незважаючи на значний прогрес у проведенні реформ, питання стратегічного планування, адаптації публічної політики до змінних зовнішніх умов та забезпечення стабільного розвитку залишаються актуальними та потребують подальшого вдосконалення. Це включає необхідність розробки нових механізмів управління, удосконалення чинних державних інститутів та забезпечення ефективного виконання політичних рішень.

Головні стратегічні вектори розвитку публічного управління під час воєнного стану зосереджені на приведенні вітчизняного законодавства у відповідність до стандартів Європейського Союзу, зміцненні інституційної спроможності державних органів, забезпеченні відкритості у процесі ухвалення політичних рішень, а також на поглибленні залучення громадськості до управлінського процесу. Для досягнення сталого прогресу в євроінтеграції необхідно провести комплексні реформи, удосконалити механізми управління, підвищити ефективність державної служби та зміцнити інститути громадянського суспільства.

Впровадження європейських стандартів у сферу антикорупційної політики, захист прав людини та цифровізацію адміністративних послуг є ключовими напрямами, що сприяють посиленню інституційної спроможності органів влади та підвищенню прозорості управлінських процесів. Однак основними викликами залишаються забезпечення політичної стабільності, припинення війни та реалізація структурних реформ, які є необхідними для забезпечення сталого розвитку України на шляху до ЄС.

Для успішної реалізації євроінтеграції в умовах воєнного стану необхідне системне коригування стратегічних напрямів публічної політики, розробка чіткої стратегії, проведення глибоких інституційних реформ та забезпечення рішучої політичної волі. Це дозволить забезпечити стабільний розвиток України, наближаючи її до європейських стандартів та сприяючи її повноцінній інтеграції в Європейський Союз.

УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

2025-04-18T09:55:55+03:00

У статті розглянуто актуальні питання удосконалення інституційного механізму захисту прав людини в умовах цифрової трансформації системи публічного управління. Обґрунтовано, що цифровізація управлінських процесів суттєво впливає на характер реалізації та захисту прав людини, зумовлюючи потребу в оновленні інституційних форм і правових підходів до забезпечення правового захисту громадян. Аналізуються сучасні виклики, пов’язані з розвитком електронного урядування, використанням цифрових технологій у діяльності органів влади, кібербезпекою та забезпеченням персональної конфіденційності. Зазначено, що ефективне функціонування інституційного механізму захисту прав людини в умовах цифрової трансформації вимагає модернізації організаційної структури, нормативно-правового забезпечення та впровадження нових інструментів моніторингу та контролю. Окреслено ключові напрями адаптації системи публічного управління до цифрових викликів із дотриманням принципів прав людини, верховенства права та демократичних цінностей. Акцентовано увагу на необхідності створення спеціалізованих інституцій, які б займалися захистом прав громадян у цифровому середовищі, розробці нових нормативних актів, що регулюють використання цифрових технологій, та впровадженні механізмів забезпечення прозорості та підзвітності органів влади. Також підкреслено важливість підвищення цифрової грамотності населення та державних службовців для ефективного захисту прав у цифрову епоху.

Пропонуються рекомендації щодо вдосконалення інституційного механізму, зокрема шляхом інтеграції міжнародного досвіду, розвитку електронних платформ для звернень громадян та забезпечення ефективного функціонування наглядових органів. Підкреслено, що успішна реалізація цих заходів дозволить забезпечити баланс між інноваційним розвитком публічного управління та дотриманням прав і свобод людини. Стаття спрямована на розробку комплексного підходу до удосконалення інституційного механізму захисту прав людини в умовах цифрової трансформації, що є важливим кроком для побудови сучасної, ефективної та відкритої системи публічного управління.

АКСІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ ТА УПРАВЛІННЯ: ЦІННОСТІ, ЕТИКА, ПРИНЦИПИ ВРЯДУВАННЯ ТА ПРОЦЕСИ УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ ДЛЯ УКРАЇНИ (англ)

2025-04-18T12:35:01+03:00

Управління в публічному секторі є не лише технічною чи бюрократичною функцією, а й ціннісно-орієнтованою практикою, що відображає суспільні очікування та норми. Аксіологія, як філософське вчення про цінності, відіграє ключову роль у формуванні державного управління, впливаючи на ухвалення рішень, розробку політики та функціонування інституцій. У країнах, що прагнуть європейської інтеграції, важливу роль відіграє Європейський кодекс належної адміністративної поведінки, який забезпечує відповідність принципам прозорості, підзвітності, неупередженості та ефективності. У статті обґрунтовуються основні аксіологічні детермінанти публічного управління, що поділяються на три групи: етичні й моральні цінності, демократичні й управлінські принципи та операційні й управлінські цінності. Зазначається, що Україна успадкувала бюрократичну централізовану модель управління від радянської системи, однак із 1990-х років впроваджує реформи, спрямовані на посилення прозорості, підзвітності та громадської участі. Розглядаються сучасні виклики для аксіології публічної служби та управління в Україні, які охоплюють пост-воєнне відновлення, боротьбу з корупцією, децентралізацію та інтеграцію європейських стандартів управління. Визначаються перспективні напрями, пов’язані з аксіологією публічної служби та управління, такі, як-от розвиток етичного лідерства, розширення громадської участі у формуванні політики та впровадження цифрових технологій для підвищення ефективності державного управління.

УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЛУЖБИ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ У СИСТЕМІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ

2025-04-18T15:00:57+03:00

У сучасних умовах глобалізації та цифровізації система публічного управління стикається з новими викликами, що вимагають вдосконалення механізмів функціонування державних інституцій. Ключовим елементом ефективної роботи органів влади є управління персоналом, оскільки саме людський ресурс визначає потенціал держави для реалізації стратегічних завдань. Організаційно-правове регулювання діяльності служби управління персоналом стає важливим інструментом забезпечення якості публічного управління.

Служба управління персоналом відіграє ключову роль у формуванні, розвитку та ефективному використанні кадрового потенціалу. Вона відповідає за підбір, навчання, мотивацію та оцінку державних службовців, що безпосередньо впливає на якість публічних послуг, довіру громадян до державних інституцій та ефективність управлінських процесів. Однак традиційні підходи до управління персоналом часто виявляються неефективними в умовах швидких соціально-економічних змін.

Це зумовлює необхідність розробки сучасного організаційно-правового механізму, який би охоплював нормативно-правові, інституційні, організаційні та процедурні заходи. Такий механізм повинен враховувати виклики цифровізації, потребу підвищення професійної компетентності, забезпечення доброчесності та адаптації до міжнародних стандартів.

Формування ефективного механізму є стратегічним завданням для забезпечення стабільності та розвитку публічної адміністрації. Його реалізація дозволить підвищити якість управлінських рішень, забезпечити відповідність кадрового потенціалу сучасним вимогам та досягнення стратегічних цілей держави. Дослідження та вдосконалення цього механізму є ключовим кроком до побудови ефективної та відкритої держави.

ОРГАНІЗАЦІЙНА КОМПОНЕНТА ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ В УМОВАХ ВІЙНИ

2025-04-19T13:31:13+03:00

У статті досліджено організаційну компоненту публічної служби в умовах війни, зокрема трансформацію її структурних і функціональних аспектів. Аналізуються виклики, зумовлені воєнним станом, такі як обмеженість ресурсів, руйнування інфраструктури та потреба в оперативному реагуванні. У статті підкреслюється важливість гнучкості організаційних механізмів для збереження інституційної стійкості та суспільної довіри. У воєнних умовах структура публічної служби має бути максимально адаптивною. Це передбачає спрощення ієрархії, створення тимчасових підрозділів для вирішення кризових завдань і гнучке перерозподілення повноважень, щоб забезпечити швидке реагування на виклики. Розглянуто адаптацію організаційних моделей публічної служби до кризових умов, а також визначено ключові напрями реформування з метою забезпечення ефективності управлінських процесів та підтримки суспільства. Досліджено трансформацію організаційних підходів в публічному управлінні для забезпечення безперервності адміністративних процесів, підтримки суспільства та ефективного управління кризовими ситуаціями. Визначено ключові напрями реформування публічної служби для підвищення її стійкості та адаптивності в екстремальних умовах. На основі проведеного аналізу пропонуються рекомендації щодо вдосконалення організаційних підходів, включаючи цифровізацію, екстрену підготовку персоналу та співпрацю з громадськістю. Дослідження має як наукову цінність для розвитку теорії публічного управління, так і практичне значення для підвищення ефективності державної служби в кризових умовах. У контексті війни організаційна компонента публічної служби стає основою для підтримки публічного управління та забезпечення базових потреб суспільства. Її ефективність залежить від здатності адаптуватися до нестабільних умов, зберігаючи при цьому ключові функції та довіру громадян.