Теоретичні та прикладні питання державотворення

ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

2025-02-05T11:16:01+02:00

Стаття присвячена актуальній проблемі дослідження інституційного механізму захисту прав людини в публічному управлінні України в умовах сьогодення, що обумовлено проведенням реформ в Україні, євроінтеграційним вектором розвитку держави та запровадженням правового режиму воєнного стану.

Здійснено аналіз та систематизацію теоретичних основ дослідження, розкрито сутність та зміст механізму захисту прав людини, визначено його складові, ознаки та функції. Особлива увага приділена інституційній системі забезпечення захисту прав людини в умовах воєнного стану, визначено перелік прав, які можуть бути тимчасово обмежені, та підкреслено важливість балансу між обмеженнями та захистом фундаментальних прав і свобод громадян.

Встановлено, що інституційний механізм публічного управління у сфері захисту прав людини - це складна, багаторівнева система взаємопов’язаних елементів, що включає як формальні, так і неформальні інституції, забезпечує узгодження інтересів різних суспільних груп та координацію спільної діяльності з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України та міжнародними договорами. Дослідження підтверджує необхідність вдосконалення та адаптації інституційного механізму захисту прав людини до сучасних викликів та загроз.

ВИКЛИКИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОЮ СФЕРОЮ ПЕРІОДУ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ: ДОСВІД ПРОЕКТНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАЛКАНСЬКИХ КРАЇН

2025-02-13T10:59:18+02:00

У статті досліджуються ключові виклики публічного управління туристично-рекреаційною сферою у Балканських країнах у період післявоєнного відновлення, зокрема на прикладі Хорватії та Боснії і Герцеговини. Особливу увагу приділено аналізу проектно-інвестиційної діяльності, спрямованої на відновлення інфраструктури, збереження культурної спадщини та природних ресурсів, а також формуванню нових туристичних наративів, що сприяють позитивному іміджу країн. У статті також досліджуються особливості розвитку туризму в умовах постконфліктного відновлення, аналізуються успіхи та труднощі, з якими зіткнулися країни Балканського регіону на шляху до відновлення туристичної галузі.

Розглянуто три типології підходів до післявоєнного розвитку: пам’ятання ландшафту, згасання пам’яті та замінювання пам’яті, що характеризують різні стратегії репрезентації історичної пам’яті у туристичних матеріалах. Аналізується, як публічне управління сприяло поступовій трансформації цих наративів, забезпечуючи одночасно економічне зростання та збереження культурних і природних цінностей. У статті підкреслюється важливість міжнародної підтримки, зокрема участі Європейського Союзу, у фінансуванні інфраструктурних проектів, підвищенні кваліфікації кадрів та розвитку сталого туризму в регіоні. Розглядається проектна діяльність ЄС у цьому регіоні: з розвитку і модернізації туристично-рекреаційної інфраструктури; з розвитку сталого туризму; з регіональній співпраці та ініціативах з розвитку транскордонного туризму; з розвитку людського потенціалу; з брендування туризму та рекреації; з інтеграції туризму в більш широкий економічний та соціальний розвиток. Досвід Балканських країн може бути адаптований до інших постконфліктних територій, включаючи Україну, з метою ефективного управління рекреаційними ресурсами, подолання наслідків конфліктів та сприяння соціально-економічному відновленню.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

2025-02-19T21:06:33+02:00

Трансформаційні перетворення у сфері публічного управління зумовлені процесами децентралізації та викликами, що стоять перед Україною, такими як повномасштабне вторгнення рф; соціально-економічні дисбаланси; внутрішні та зовнішні міграційні процеси тощо. Досвід Європейської спільноти щодо системи територіальної організації владних відносин представлено значною кількістю практик, що варті уваги, аналізу, дослідження та обґрунтування доцільності в разі переймання практичних напрацювань. Відповідно, виникає необхідність визначення концептуальних засад формування ефективної вітчизняної системи територіальної організації влади на основі досвіду Європейського Союзу. Саме тому, згруповано за певними ознаками ефективності функціонування систем ЄС, що можуть бути адаптовані до вітчизняної моделі територіальної організації влади. Визначене ранжування ознак ефективності функціонування систем територіальної організації владних відносин відображатиме актуальність та важливість управлінських підходів в умовах воєнного стану, воєнної та повоєнної відбудови. Таким чином, актуалізується та посилюється необхідність обґрунтування відповідності європейським тенденціям розвитку системи територіальної організації влади в Україні. Використано метод групування, структурування і систематизації, виокремлено деякі ознаки ефективності функціонування систем організації публічної влади та систематизовано дані подібності у 11 груп, що відображають різні параметри ефективності функціонування територіальної організації влади на основі системного, мережевого, організаційного та управлінського підходів. Також у науковій розвідці використано метод компаративного аналізу до управлінських моделей на прикладі країн, що є членами Європейського Союзу, зокрема, Франції, Польщі та Німеччині задля виявлення ознак подібності чи розбіжності між різними системами управління. Метод ранжування застосовано за зростанням від «1» рангу до «11». Метод оцінювання використано з метою визначення важливості певної ознаки ефективності функціонування систем територіальної організації влади. Для дослідження визначеної проблематики обрано три країни Європейського Союзу, зважаючи на певні критерії: тип державного устрою, розміри країни, стратегічну значущість для розвитку нашої держави. Розглянуто приклади різних, але ефективних моделей територіальної організації влади Німеччини, Франції та Польщі. З’ясовано, що Федеративний устрій Німеччини забезпечує значну автономію регіонів, сприяючи розробці власних стратегій розвитку. Перехід Франції до децентралізації посилив спроможність місцевого самоврядування, а реформи в Польщі продемонстрували шляхи подолання регіональної незбалансованості. Зокрема серед інших, визначено наступні ознаки ефективності систем: стратегічне бачення розвитку територій органами влади, своєчасність виконання функцій органами влади, професійність органів влади, узгодженість політики країн членів ЄС з політикою Європейського союзу, взаємодія між органами влади різних рівнів; рівень прозорості, підзвітності та публічності в роботі органів влади; системний підхід у діяльності органів влади; соціальна спрямованість управлінських процесів та довіра суспільства до влади; рівень використання цифрових інструментів органами влади; функціональність суб’єктів територіальної організації влади; оцінка ефективності діяльності органів влади. Проранжовано найбільш доцільні для впровадження в українські реалії. Визначено, що підходи та практики Європейського Союзу слугують дороговказом ефективного територіального управління. Обґрунтовано, що впровадження моделей територіальної організації влади ЄС, адаптованих до українських реалій, є не лише кроком до європейської інтеграції, а й основою для сталого розвитку територій та ефективного врядування. Таким чином, на основі аналізу зарубіжного досвіду зазначено, що організована належним чином структура системи територіальної організації влади, ретельно вибудувані інструменти забезпечення відповідальності, принципи та критерії, за якими здійснено розподіл повноважень та фінансових ресурсів між елементами системи територіальної організації влади та належна фаховість органів влади, взяті у своїй комплексності, сукупно впливають на функціонування ефективної територіальної організації владних відносин.

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ ПРОТИДІЇ ВІЛ/СНІДУ В УКРАЇНІ: ДІЮЧІ ІНСТИТУЦІЇ ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ОСНОВА

2025-02-24T00:36:48+02:00

У статті комплексно досліджено теоретико-правові засади державного управління у сфері протидії ВІЛ/СНІДу в Україні, а також розроблено практичні рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності у цій сфері. Особливу увагу приділено аналізу діяльності ключових інституцій, залучених до протидії епідемії ВІЛ/СНІДу, зокрема Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ), Національної служби здоров'я України (НСЗУ) та Центру громадського здоров'я МОЗ України. Розглянуто їх функції, повноваження та координацію дій у контексті реалізації державної політики щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом. Детально проаналізовано нормативно-правове забезпечення, яке регулює сферу протидії ВІЛ/СНІДу в Україні. Оцінено його відповідність сучасним викликам, міжнародним стандартам та рекомендаціям ВООЗ. Виявлено прогалини та колізії у чинному законодавстві, які потребують удосконалення. У статті також досліджено питання міжвідомчої координації та інтеграції профілактичних заходів у загальну систему охорони здоров'я. Розглянуто механізми взаємодії між різними органами державної влади, громадськими організаціями та міжнародними партнерами. Оцінено ефективність існуючих механізмів координації та запропоновано шляхи їх удосконалення.

За результатами дослідження розроблено рекомендації щодо удосконалення управлінських рішень у сфері протидії ВІЛ/СНІДу в Україні. Запропоновано шляхи вирішення виявлених проблем, зокрема щодо збільшення фінансування програм, забезпечення рівного доступу до послуг, подолання стигматизації та дискримінації, підвищення ефективності міжвідомчої координації та інтеграції профілактичних заходів.

ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

2025-02-27T21:11:53+02:00

Питання забезпечення потреб суспільства у якісних і доступних медичних послугах розглядається з точки зору підтримки присутності на медичному ринку закладів державної та приватної власності. Для забезпечення їх взаємодії, з врахуванням світового досвіду по організації сфери охорони здоров’я, доведена доцільність застосовування такої форми, як державно-приватне партнерство (ДПП). Важливим аспектом є створення ефективних механізмів розподілу ризиків між державою та приватним сектором. Це вимагає детального аналізу потенційних ризиків та розробки відповідних стратегій їх мінімізації. Визначено умови укладання угоди ДПП, за якими держава має забезпечити соціальну спрямованість медичних послуг, а приватний заклад комерційну доцільність партнерства. Для цільового спрямування створених за угодою ДПП медичних закладів пропонується застосовувати відповідні економічні, організаційні та соціальні механізми державного управління проектом партнерства. Це дозволить забезпечити стабільність та довгостроковість співпраці.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

2025-03-13T14:08:15+02:00

У статті розглянуто міжнародний досвід формування та розвиток системи залізничного транспорту. Зарубіжні країни демонструють комплексний підхід до модернізації залізничної інфраструктури, який включає впровадження інноваційних технологій, цифровізацію управління та підвищення енергоефективності. Ефективна публічна політика та залучення приватного капіталу сприяють стабільному розвитку залізничної галузі, підвищенню конкурентоспроможності та якості послуг.

Залізничний транспорт є одним із останніх видів транспорту в світі, що виконує ключову роль у перевезенні пасажирів і вантажів. Його розвиток відображає загальні тенденції економічного зростання, технічного прогресу та державної політики в різних країнах. Починаючи з XIX століття, залізниці стали місцем інструменту індустріалізації, сприяючи розвитку міста, промисловості та міжнародної торгівлі.

Сучасні залізничні мережі різняться залежно від географічних, економічних та технологічних особливостей держави. В Європі та Японії значну увагу приділяють високошвидкісним поїздам, тоді як у США залізничний транспорт значно орієнтований на вантажні перевезення. Водночас Китай демонструє стрімке зростання залізничної інфраструктури, активно впроваджуючи інноваційні технології та розширюючи міжнародні залізничні зв'язки.

Крім того, розглядається досвід розвинених країн про важливість державної підтримки у фінансуванні стратегічних проєктів, спрямованих на екологічну стійкість та підвищення швидкості пасажирських і вантажних перевезень. Вивчення передового зарубіжного досвіду дає основу для вдосконалення національної залізничної системи, сприяючи підвищенню її ефективності, безпеки та економічної доцільності в умовах сучасних глобальних викликів.

Зарубіжні країни демонструють ефективність державного регулювання в поєднанні із залученням приватних інвестицій, що підвищує конкурентоспроможність та якість залізничних перевезень. Особливу увагу приділено інтеграції національних залізничних мереж у міжнародні транспортні коридори, що забезпечує оптимізацію логістики та розвиток транскордонного співробітництва. Крім того, стійкість транспортної системи значною мірою залежить від екологічної політики та переходу на енергоефективні технології.

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ (англ)

2025-03-18T22:14:15+02:00

У статті проаналізовано структуру організаційного механізму управління розвитком інтелектуального потенціалу регіону в контексті сталого розвитку. Обгрунтовано, що в умовах цифрової трансформації в Україні, збільшення процесів вимушеного переміщення населення має бути сформована нова система управління розвитком інтелектуального потенціалу як одного з головних інструментів регіональної економіки. Визначено, що суб’єктами управління розвитком інтелектуального потенціалу регіону стають не тільки регіональні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а й провідні підприємства регіону та заклади вищої освіти, а також структури публічного управління.

Доведено, що в результаті узгоджених дій усіх суб’єктів управління розвитком інтелектуального потенціалу в суспільстві докорінно змінюється ставлення до системи освіти, до підготовки фахівців, змінюється свідомість керівників промислових підприємств і установ наукового обслуговування, підвищується освітній та культурний рівень населення регіону. На думку авторів, це – взаємообумовлений вплив. Розвинуте громадянське суспільство не можливе без залучення духовної енергії інтелектуальних груп населення, які створюють та транслюють національні та культурні цінності, зразки поведінки, систему морально-етичних настанов. Визначено, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розвитку ІПР полягає у реалізації соціального планування, соціального прогнозування, соціального проєктування та соціального програмування. Показано, що розвиток інтелектуального потенціалу регіону залежить від пріоритетів регіональної економіки.

Встановлено, що реалізований інтелектуальний потенціал регіону стає його інтелектуальним капіталом, його активом, який використовується, продається і обов’язково приносить вигоду у вигляді результатів інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, а також в особі тих фахівців, які володіють універсальними знаннями і можуть вирішувати поставлені перед ними стратегічні завдання забезпечення пріоритетів сталого регіонального розвитку.

СТРАТЕГІЧНІ ПРОВАЙДЕРИ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

2025-02-04T17:40:24+02:00

У статті теоретично обґрунтовано сутнісні та змістовні характеристики поняття «стратегічні провайдери» процесу реалізації публічної політики та реформування системи публічного управління в Україні. Концептуалізовано дефініцію «стратегічні провайдери» та вказано на її суттєві відмінності від поняття «зацікавлені сторони (стейкхолдери)». Визначено підстави віднесення провайдерів публічної політики та реформування системи публічного управління саме до категорії «стратегічних». Обґрунтовано тезу, що поява стратегічних провайдерів є закономірним наслідком застосування на практиці базових засад концепції демократичного врядування.