РЕФОРМИ ТА ІННОВАЦІЇ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ: ЕВОЛЮЦІЯ МОДЕЛЕЙ І ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ

2025-10-24T16:01:57+03:00

У статті надається аналіз інновацій у сфері публічного управління, зокрема трансформації традиційної моделі адміністрування у сучасні форми управління: Нове публічне управління (NPM), мережеве управління (Network Governance) та Неовеберіанську модель. Розглядаються особливості впровадження інновацій, їх вплив на ефективність державних послуг, а також фактори, що стимулюють або стримують ці зміни. Значну увагу приділено аналізу міжнародного досвіду, ролі політичної волі, адміністративної культури та лідерства у просуванні реформ. Наголошується на необхідності застосування сучасних управлінських інструментів, таких як оцінка ефективності, цифрові технології, партнерства з громадськістю та бізнесом, що дозволяють адаптувати публічне управління до нових викликів. Висвітлено значення якості надання послуг і орієнтації на потреби громадян як ключових елементів модернізації управлінських процесів. Зокрема, підкреслюється, що ефективне надання державних послуг більше не можливе в ізоляції: майбутнє за партнерством між урядом, бізнесом і громадянським суспільством. З огляду на суспільні виклики та розвиток технологій, традиційні управлінські моделі поступаються місцем динамічним і колаборативним підходам, орієнтованим на спільне творення цінностей. Узгодження цифрових стратегій з потребами громадян, впровадження людиноцентричних сервісів та інвестиції в новітні технології, такі як штучний інтелект, мають зміцнити довіру до влади та підвищити якість публічного управління.

РОЛЬ ПАСІОНАРНОСТІ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТІЙКОСТІ ТА ЗГУРТОВАНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ПІСЛЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ

2025-10-24T16:48:52+03:00

У статті досліджується феномен пасіонарності як ключового ресурсу забезпечення стійкості та згуртованості територіальних громад у посткризових умовах. Автор обґрунтовує, що кризові явища – від воєнних конфліктів і соціально-економічних потрясінь до пандемій та природних катастроф – вимагають від місцевих спільнот нових механізмів самоорганізації та мобілізації ресурсів. Пасіонарність у цьому контексті розглядається не лише як індивідуальна якість особистості, що характеризується високим рівнем мотивації, ініціативності та готовності до подолання труднощів, але і як колективний ресурс, що формує соціальний капітал, довіру та солідарність між членами громади.

Здійснено комплексний аналіз психологічних, соціальних і культурних аспектів пасіонарності, що в сукупності визначають її роль у процесах консолідації громади. Показано, що психологічна готовність до дії сприяє ініціативності та здатності членів громади брати відповідальність у кризових ситуаціях; соціальний капітал забезпечує налагоджену комунікацію та довіру; а соціокультурна інтеграція формує ціннісну основу колективної ідентичності. Саме взаємодія цих складових дозволяє громадам швидко адаптуватися, ефективно координувати зусилля та забезпечувати довгострокову стійкість.

На прикладах українських територіальних громад продемонстровано, що високий рівень пасіонарності сприяє активізації волонтерських рухів, реалізації громадських ініціатив, розвитку механізмів «бюджету участі» та формуванню партнерств між владою, громадськими організаціями та бізнесом. Зарубіжні дослідження підтверджують значення соціального капіталу та довіри як чинників колективної мобілізації й солідарності. Особливу увагу приділено впливу повномасштабної війни в Україні, яка стала каталізатором інституціалізації локальних ініціатив і трансформації спонтанних проявів пасіонарності у сталі управлінські практики. Така інституціалізація дозволяє громадам не лише ефективно реагувати на поточні виклики, але й закладати фундамент для стратегічного відновлення. Водночас це створює нові виклики для публічного управління щодо інтеграції цих низових рухів у загальну систему врядування.

У статті сформульовано висновок, що роль пасіонарності полягає у перетворенні індивідуальної активності на колективну силу, здатну забезпечити життєздатність громади навіть у найскладніших умовах. Для органів публічної влади важливо створювати інституційні, освітні та комунікаційні механізми підтримки цього ресурсу. Перспективи розвитку пасіонарності визначаються трьома векторами: інституалізацією локальних ініціатив, інтеграцією цифрових інструментів та міжнародною співпрацею, що відкриває нові можливості для відновлення та сталого розвитку територіальних громад у післякризовий період.

Теоретичні та прикладні питання державотворення

РЕФОРМИ ТА ІННОВАЦІЇ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ: ЕВОЛЮЦІЯ МОДЕЛЕЙ І ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ

РОЛЬ ПАСІОНАРНОСТІ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТІЙКОСТІ ТА ЗГУРТОВАНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ПІСЛЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ