Теоретичні та прикладні питання державотворення

ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАРТНЕРСТВА ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

2026-03-17T11:25:33+02:00

У статті розкрито публічно-управлінські засади правового забезпечення партнерства підприємництва та громадянського суспільства в Україні в умовах воєнного стану, післявоєнної відбудови та імплементації стратегічних документів розвитку.

Акцент зроблено на аналізі оновленого нормативно-правового середовища, зокрема Закону України «Про публічно-приватне партнерство» та Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб», яким передбачено втрату чинності Господарським кодексом України.

Обґрунтовано, що ці зміни формують нову рамку публічного управління залученням бізнесу до реалізації публічно значущих завдань і впливають на можливості інституцій громадянського суспільства брати участь у підготовці, виконанні та моніторингу відповідних проєктів.

У теоретико-методологічному вимірі підприємництво розглянуто як публічно значущого актора, а соціально відповідальний бізнес – як суб’єкт, що поєднує економічні та суспільні функції у взаємодії з органами публічної влади та громадянським суспільством. Здійснено узагальнення основних інституційних та процедурних механізмів партнерства (консультативно-дорадчі органи, публічні консультації, проєкти публічно-приватного партнерства, спільні соціальні та відбудовчі ініціативи).

Виявлено ключові прогалини правового регулювання, пов’язані з невизначеністю статусу інститутів громадянського суспільства в проєктах за участю бізнесу та обмеженою інтеграцією стандартів відповідальної ділової поведінки в національне законодавство.

Сформульовано напрями удосконалення публічно-управлінських механізмів правового забезпечення партнерства підприємництва й громадянського суспільства як важливої передумови зміцнення національної стійкості та ефективної повоєнної відбудови.

ПУБЛІЧНИЙ КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД У СФЕРІ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ ЯК МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАРОДОВЛАДДЯ В ЕКОНОМІЦІ

2026-03-23T22:19:03+02:00

У статті досліджено публічний контроль і нагляд у сфері корпоративних прав як ключовий механізм реалізації економічного народовладдя в Україні в умовах трансформації економіки, воєнного стану та післявоєнної відбудови. Обґрунтовано, що через інститути корпоративної власності й корпоративного управління концентрується значна частина економічної влади, а отже – й реальний зміст суверенітету народу в економічній площині. На основі аналізу Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів, спеціального законодавства про акціонерні товариства, ринки капіталу й управління об’єктами державної власності, а також стандартів G20/OECD та OECD для державних підприємств уточнено нормативно-правові засади публічного контролю та нагляду у корпоративній сфері. Розкрито подвійний характер корпоративних прав як сукупності суб’єктивних майнових і управлінських правомочностей учасників та як інструмента здійснення економічної влади, від якого залежать стан ринків, інвестиційна привабливість та економічна безпека держави. Показано, що в умовах високої асиметрії інформації та ризиків рейдерських захоплень публічний контроль і нагляд покликані компенсувати структурні дисбаланси у корпоративних відносинах, захищати слабші сторони (міноритарних акціонерів, дрібних інвесторів, публічних власників), забезпечувати прозорість, підзвітність і відповідальність органів корпоративного управління. На основі поєднання доктринального аналізу, нормотворчого огляду та елементів інституційного підходу сформульовано концептуальні орієнтири удосконалення системи публічного контролю й нагляду у сфері корпоративних прав, зокрема посилення інституційної спроможності регуляторів, розбудову цифрової інфраструктури прозорості, імплементацію європейських стандартів корпоративного управління та утвердження практик належного корпоративного управління в державному секторі як еталонних для приватного бізнесу. Наукова новизна роботи полягає в інтерпретації публічного контролю за корпоративними правами як структуроутворюючого елемента моделі економічного народовладдя, а практичне значення – у можливості використання сформульованих висновків і пропозицій у нормотворчій та регуляторній діяльності.

УПРАВЛІНСЬКА ТРІАДА «ЛЮДИНА» – «МУНІЦИПАЛЬНА ЛЮДИНА» – «КОНСТИТУЦІЙНА ЛЮДИНА» ЯК ПАРАДИГМА РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАСАД ПРАВОВОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В УМОВАХ ПРАВОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2026-03-17T10:50:31+02:00

У статті досліджуються процеси формування управлінської тріади «людина» – «муніципальна людина» – «конституційна людина» як парадигми реалізації засад правової демократичної державності в умовах правової глобалізації. Автори наголошують, що в основі системно-комплексного базису становлення і розвитку демократичної правової державності лежить основоположна сукупність аксіологічних домінант, що супроводжують і забезпечують існування і функціонування людини, її груп та асоціацій, а також розвиток їх конституційно-правового та муніципально-правового статусів. Такий підхід активізує, детермінує, контекстуалізує, координує та рефлексує процеси формування якісно нової управлінської тріади «людина» – «муніципальна людина» – «конституційна людина» та її реалізацію як стратегічного парадигмального напряму розвитку демократичного суспільства і держави в умовах глобалізації. Це обґрунтовується тим, що саме вона й виступає основоположним ідентифікуючим мегатрендом та функціонально-діяльнісним механізмом соціально-політичної та управлінсько-нормативної феноменології «демократична правова державність». Ба більше, саме такі настанови лежать й в основі правової глобалізації, яка розглядає феноменології «людина», «конституційна людина», «муніципальна людина» як пріоритетні об’єктно-предметні елементи міжнародно-правового регулювання, що складають не тільки гуманітарно-гуманістичну основу ліберальної демократії, а й її функціонально-діяльнісну основу, що проявляються у безлічі багатосторонніх міжнародно-правових договорів, які містять міжнародно-правові зобов’язання держав-учасників відносно визнання, поваги, охорони, захисту, реалізації, гарантування, розвитку та вдосконалення прав, свобод і обов’язків людини.

Здійснено на доктринальному, теоретичному та нормативному рівнях комплексний аналіз змістовного наповнення, ролі і значення проблематики управлінської тріади «людина» – «конституційна людина» – «муніципальна людина». Показано, що з позицій сучасних конституційного і муніципального права держави у тріаді «людина», «конституційна людина» та «муніципальна людина» формується, проявляється та реалізується глибокий філософсько-екзистенційний та морально-нормативний зв'язок абстрактної людини з її системно-основоположними соціальними і правовими статусами в сфері основної та профільної галузі національного права і законодавства (конституційне право), а також опорної галузі національного права і законодавства (муніципальне право), що також володіє системним впливом на інші галузі національного права і законодавства, – які мають прямий вихід на рівень загального міжнародного права (міжнародне публічне право + міжнародне приватне право).

У статті встановлено, що феноменології «людина», «конституційна людина» і «муніципальна людина» у своєму становленні та розвитку проходять відповідні етапи, починаючи від концептуальної фіксації, рефлексії, легітимації; потім до формування концепту; далі йде процес формування відповідних феноменів, що згодом, – через відповідний темпоральний період, у результаті належного доктринально-теоретичного обґрунтування, супроводження і початкового нормативно-правового забезпечення феномен трансформується у відповідну феноменологію – при формуванні таких явищ спостерігаються системно-комплексні процеси виникнення і посилення горизонтально-вертикальних управлінських зв’язків між всіма елементами профільної тріади, що їх взаємно посилюють, визначають, детермінують тощо.

У висновках статті вказується, що феноменології «людина», «конституційна людина» і «муніципальна людина» у своєму становленні та розвитку проходять відповідні етапи свого розвитку, вдосконалення і перспективної трансформації в межах відповідної державно-інституціональної моделі, бо кожна з наведених феноменологій виступає як статична та динамічна інституція, що володіє стратегічним організаційним та нормативним впливом на існування, функціонування і перспективи розвитку національного конституційного і національного муніципального права.

ДЕМОКРАТІЯ У США ХХ-ХХІ СТ.: НАДБАННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

2026-03-22T15:33:26+02:00

У статті досліджено питання становлення та розвитку демократії у США. Обґрунтовано необхідність запровадження досвіду розвитку американської демократії в Україні.

Визначено, що наша країна сьогодні – це тотальний простір глобальних викликів у всіх сферах життєдіяльності, у першу чергу, на полі битви, у цивільній інфраструктурі, у дипломатії тощо. Російська агресія, її мілітаристська дипломатія у ХХІ ст. дійсно перетворилася на «смертоносну систему зброї». Доведено, що сучасна гібридна війна спрямована, у першу чергу, проти України, яка бореться й не піддається підпорядкуванню російській імперії.

Особлива увага приділена питанням демократії, яка повинна породжувати конституційні закони, що стоять на захисті свободи, прав та гарантій людини. Будь-які спроби посягання на ці інституції та права, можуть призвести до знищення й свободи та демократії.

Встановлено, що сьогодні американська демократія стикається з викликами, які утруднюють демократичні процеси в країні. Великими проблемами є: неявка виборців на вибори; висока економічна нерівність; проблема браку інвестицій у майбутнє тощо.

Не дивлячись на перелічені проблеми, автори зазначають, що американський досвід демократії може бути корисним для України у подоланні своїх проблем. Цінним для української демократії є чинники, які сприяють подоланню національної кризи: сильне почуття національної ідентичності, оптимізм, практичність, гнучкість; частий перехід влади від республіканців до демократів і навпаки.

Україна, прогосивши себе правовою, унітарною державою, взяла курс на побудову демократичного суспільства, втілює ряд конституційних реформ, будує ефективну систему врядування. Тому досвід США є особливо цінним для нашої держави. Автори стверджують, що існують разючі відмінності у політичній культурі, історії, традиціях та і у суспільній культурі між США та Україною, а тому пряме наслідування основ демократії США в Україні неможливе. Необхідно здійснювати критичний аналіз моделей демократії для адаптації та встановлення меж релевантності американського досвіду для українських реалій.

УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УКРАЇНІ ЧЕРЕЗ МЕХАНІЗМИ НАРОДОВЛАДДЯ В УМОВАХ ВІЙНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

2026-03-22T16:25:51+02:00

У статті здійснено теоретико-прикладний аналіз державної політики утвердження української національної та громадянської ідентичності в умовах війни та європейської інтеграції. Показано, що попри еволюцію від фрагментарних культурно-правових рішень до стратегічно оформленої політики, вона зберігає переважно декларативно-виховний характер і недостатньо впроваджена у практики громадянської участі. На основі аналізу законодавства, стратегічних документів і локальних нормативно-правових актів встановлено, що чинна модель є адміністративно активною, проте демократично недостатньо вкоріненою, оскільки не інтегрує механізми народовладдя як ключові інструменти ідентифікації. Обґрунтовано потенціал механізмів народовладдя як середовища формування солідарної громадянської ідентичності. Запропоновано авторську модель національної та громадянської ідентифікації територіальної громади через механізми народовладдя, яка може бути використана для вдосконалення публічної політики ідентичності на державному та місцевому рівнях.

Окрему увагу приділено трансформації ціннісних орієнтирів суспільства під впливом воєнних викликів, що вимагає переходу від пасивного сприйняття ідентичності до її активного конструювання через реальні соціальні практики. Доведено, що ефективність державної політики безпосередньо залежатиме від залученості громадян до процесів прийняття рішень на місцях, що перетворює формальну належність до держави на усвідомлену громадянську позицію. Визначено, що інтеграція інструментів прямої демократії у систему національно-патріотичного виховання дозволяє подолати рудименти адміністративного тиску, замінюючи їх культурою відповідального партнерства. Розроблена модель ідентифікації громади враховує специфіку децентралізації, де локальна ідентичність стає фундаментом для загальнонаціональної консолідації та зміцнення європейської суб'єктності України. У висновках наголошується на необхідності нормативного закріплення обов'язкових консультацій з громадськістю як запобіжника від відчуження громадян від державних інституцій у повоєнний період.

ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ВИБОРАМИ У КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

2026-03-23T07:22:19+02:00

Протягом тривалого часу управління виборами в Україні зводилося до адміністрування виборчих процедур – законодавчо встановлених норм, реалізація яких розумілася як адміністративно-правова процедура. Однак управлінські функції виборчої адміністрації характеризуються ширшим змістом, який визначається не лише адміністративною діяльністю, а й іншими ознаками, властивими органам державного управління. У рамках цієї статті здійснено пошук шляхів вирішення протиріччя між державно-управлінським характером й змістом функцій виборчої адміністрації та обмеженою здатністю виборчих комісій повноцінно виконувати такі функції.

Еволюція розуміння змісту управління виборами демонструє зміни в підходах до визначення сутності управління виборами. Від адміністрування процедур у виборчому процесі та визнання такої діяльності функцією держави до усвідомлення того, що адміністрування виборів є елементом системи державного управління – такий процес пошуку місця для органів виборчої адміністрації в системі публічної влади. Все частіше автори визнають, що виборчим комісіям притаманні всі ознаки органів державного управління.

Мета статті – обґрунтувати концептуальні основи статусу виборчої адміністрації як системи органів державного управління у формах прямої демократії (вибори та референдуми).

Зміни сучасного інституту виборів актуалізують проблему якості виборчої адміністрації. В рамках дослідження здійснено обґрунтування концептуальних засад статусу виборчої адміністрації як системи органів публічного управління виборами та референдумами. Виявлено специфічні ознаки органів публічного управління виборами, які характеризують їх як елемент системи публічного управління. Уточнено дефініцію «Публічне управління виборами», яка може лягти в основу якісного нового розуміння статусу виборчих комісій. Сформовано концептуальне бачення місця органів публічного управління виборами у виборчій системі та значення їх діяльності для процесів державотворення в Україні в умовах суспільних трансформацій та повоєнних викликів.

Виборча система повоєнної України вплине на зміну характеру та змісту діяльності виборчих комісій, що суттєво змінить їх функціональну роль та статус у виборчому процесі. Діяльність виборчої адміністрації носить ознаки органів публічного управління, і тому адміністрування виборчих процедур у функціях цих комісій доцільно замінити публічним управлінням виборами як цілеспрямованою публічною управлінською діяльністю спеціальних колегіальних органів, створених державою, які виконують завдання та функції держави у сфері підготовки, організації та проведення виборів як інструменту періодичної зміни влади в умовах демократичного політичного режиму.

Якісно нове розуміння публічного управління виборами актуалізує нові статуси виборчих комісій усіх рівнів, інноваційну конфігурацію системи управління виборами, нові вимоги до членів комісій, особливо до їх керівного складу. Логіка змін дозволяє зробити висновок про потребу у новій методології публічного управління виборами.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ НА ЗАСАДАХ БАГАТОРІВНЕВОГО ВРЯДУВАННЯ

2026-03-23T09:26:51+02:00

У статті здійснено комплексне дослідження теоретичних та практичних засад забезпечення сталого розвитку територіальних громад в умовах сучасних викликів, зокрема воєнного стану та євроінтеграційних процесів. Автор обґрунтовує, що забезпечення сталого розвитку територій сучасної України реалізується через механізми багаторівневого врядування, яке передбачає перехід від жорсткої вертикальної ієрархії до координаційної моделі взаємодії між державними органами, місцевим самоврядуванням, бізнесом та громадянським суспільством. У роботі виокремлено два ключові підходи до розуміння стабільності, а саме глобальну сталість, що визначається сукупністю показників на рівні громад світу, та забезпечення сталого розвитку як вертикальну систему нормативного, фінансового та методичного супроводу від глобального до місцевого рівня.

В межах дослідження проаналізовано розгалужену систему нормативно-правових актів України, що складають підґрунтя екологічної трансформації та соціально-економічного балансу, включаючи закони про стратегічну екологічну оцінку, державну регіональну політику та національну адаптацію Цілей сталого розвитку ООН до 2030 року. Особливу увагу приділено трансформації ролі субнаціонального рівня, де територіальна громада постає головним майданчиком для впровадження інновацій. На основі аналізу успішного досвіду Слобожанської, Баранівської, Мереф’янської, Тячівської та Шацької громад визначено спільні детермінанти їхнього успіху, серед яких наявність довгострокових стратегій, активне партнерство з міжнародними інституціями, цифровізація управління та пріоритет енергоефективності.

Запропонований автором алгоритм управління, що поєднує довгострокове планування із залученням мешканців та відповідальним використанням ресурсів, дозволяє громадам трансформувати стратегічні цілі у реальні кроки з покращення якості життя. Наукова новизна роботи полягає в узагальненні та обґрунтуванні моделі ідеальної територіальної громади сталого розвитку. Фундаментом цієї моделі визначено інституційну спроможність та ефективне управління, що базується на принципах прозорості, участі громадян та публічно-приватному партнерстві. В межах запропонованої моделі синхронізовано три вектори розвитку, до яких належать соціальна сталість із фокусом на людиноцентризмі та інклюзії, екологічна сталість через раціональне природокористування і зелену енергетику, а також економічна стійкість шляхом підтримки місцевого підприємництва та впровадження смарт-рішень. Автор доводить, що стратегічне планування в межах багаторівневого врядування є необхідною умовою для відновлення та подальшого сталого розвитку громад у повоєнний період.