Теоретичні та прикладні питання державотворення

РЕФОРМИ ТА ІННОВАЦІЇ У ПУБЛІЧНОМУ УПРАВЛІННІ: ЕВОЛЮЦІЯ МОДЕЛЕЙ І ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ

Наталя Колісніченко — 2025-10-24

У статті надається аналіз інновацій у сфері публічного управління, зокрема трансформації традиційної моделі адміністрування у сучасні форми управління: Нове публічне управління (NPM), мережеве управління (Network Governance) та Неовеберіанську модель. Розглядаються особливості впровадження інновацій, їх вплив на ефективність державних послуг, а також фактори, що стимулюють або стримують ці зміни. Значну увагу приділено аналізу міжнародного досвіду, ролі політичної волі, адміністративної культури та лідерства у просуванні реформ. Наголошується на необхідності застосування сучасних управлінських інструментів, таких як оцінка ефективності, цифрові технології, партнерства з громадськістю та бізнесом, що дозволяють адаптувати публічне управління до нових викликів. Висвітлено значення якості надання послуг і орієнтації на потреби громадян як ключових елементів модернізації управлінських процесів. Зокрема, підкреслюється, що ефективне надання державних послуг більше не можливе в ізоляції: майбутнє за партнерством між урядом, бізнесом і громадянським суспільством. З огляду на суспільні виклики та розвиток технологій, традиційні управлінські моделі поступаються місцем динамічним і колаборативним підходам, орієнтованим на спільне творення цінностей. Узгодження цифрових стратегій з потребами громадян, впровадження людиноцентричних сервісів та інвестиції в новітні технології, такі як штучний інтелект, мають зміцнити довіру до влади та підвищити якість публічного управління.

РОЛЬ ПАСІОНАРНОСТІ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТІЙКОСТІ ТА ЗГУРТОВАНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ПІСЛЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ

Лариса Комаха — 2025-10-24

У статті досліджується феномен пасіонарності як ключового ресурсу забезпечення стійкості та згуртованості територіальних громад у посткризових умовах. Автор обґрунтовує, що кризові явища – від воєнних конфліктів і соціально-економічних потрясінь до пандемій та природних катастроф – вимагають від місцевих спільнот нових механізмів самоорганізації та мобілізації ресурсів. Пасіонарність у цьому контексті розглядається не лише як індивідуальна якість особистості, що характеризується високим рівнем мотивації, ініціативності та готовності до подолання труднощів, але і як колективний ресурс, що формує соціальний капітал, довіру та солідарність між членами громади.

Здійснено комплексний аналіз психологічних, соціальних і культурних аспектів пасіонарності, що в сукупності визначають її роль у процесах консолідації громади. Показано, що психологічна готовність до дії сприяє ініціативності та здатності членів громади брати відповідальність у кризових ситуаціях; соціальний капітал забезпечує налагоджену комунікацію та довіру; а соціокультурна інтеграція формує ціннісну основу колективної ідентичності. Саме взаємодія цих складових дозволяє громадам швидко адаптуватися, ефективно координувати зусилля та забезпечувати довгострокову стійкість.

На прикладах українських територіальних громад продемонстровано, що високий рівень пасіонарності сприяє активізації волонтерських рухів, реалізації громадських ініціатив, розвитку механізмів «бюджету участі» та формуванню партнерств між владою, громадськими організаціями та бізнесом. Зарубіжні дослідження підтверджують значення соціального капіталу та довіри як чинників колективної мобілізації й солідарності. Особливу увагу приділено впливу повномасштабної війни в Україні, яка стала каталізатором інституціалізації локальних ініціатив і трансформації спонтанних проявів пасіонарності у сталі управлінські практики. Така інституціалізація дозволяє громадам не лише ефективно реагувати на поточні виклики, але й закладати фундамент для стратегічного відновлення. Водночас це створює нові виклики для публічного управління щодо інтеграції цих низових рухів у загальну систему врядування.

У статті сформульовано висновок, що роль пасіонарності полягає у перетворенні індивідуальної активності на колективну силу, здатну забезпечити життєздатність громади навіть у найскладніших умовах. Для органів публічної влади важливо створювати інституційні, освітні та комунікаційні механізми підтримки цього ресурсу. Перспективи розвитку пасіонарності визначаються трьома векторами: інституалізацією локальних ініціатив, інтеграцією цифрових інструментів та міжнародною співпрацею, що відкриває нові можливості для відновлення та сталого розвитку територіальних громад у післякризовий період.

УРОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ 1991–2011: ФОРМУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ (НА ПРИКЛАДІ ПІВДЕННОГО ОПЕРАТИВНОГО КОМАНДУВАННЯ)

Валерій Осипов — 2025-10-24

У статті розглянуто особливості державного управління процесом формування системного підходу до морально-психологічного забезпечення (МПЗ) Збройних Сил України у період 1991–2011 років. Проаналізовано основні етапи становлення національної системи МПЗ, відповідну нормативно-правову базу, а також управлінські рішення, що безпосередньо вплинули на ефективність діяльності профільних структур у військах. Окремий акцент зроблено на важливості адаптації радянської спадщини до нових демократичних стандартів, що стало фундаментом для створення вітчизняного інституту виховної роботи.

Особливу увагу приділено досвіду Південного оперативного командування (Південне ОК) як практичного прикладу розбудови системи морально-психологічної роботи в умовах військової реформи. З моменту свого заснування Південне ОК фактично стало провідним полігоном для апробації нових підходів: тут розроблялися методичні засади соціологічних досліджень та формувалися принципи державного ставлення до системи МПЗ у всіх силових структурах України. Встановлено, що інтеграція соціологічного моніторингу у повсякденну діяльність військ дозволила керівництву оперативніше реагувати на зміни морального стану особового складу.

Формування системного підходу до МПЗ стало не лише внутрішнім завданням розбудови армії, а й важливим елементом загальнонаціональної стратегії інтеграції України у світове та європейське співтовариство. Досвід Південного оперативного командування став практичним підґрунтям для вдосконалення державної політики, а результати його діяльності були використані при підготовці змін до низки ключових нормативно-правових актів. У ході дослідження розкрито роль офіцерів-психологів у трансформації застарілої ідеологічної підготовки в дієву систему психологічної підтримки та захисту військовослужбовців.

Автором визначено ключові чинники, що сприяли системності МПЗ, а також виокремлено проблеми, які потребували подальшого вирішення. Зроблено висновки про визначальне значення досвіду перших двадцяти років незалежності для сучасного етапу розвитку Збройних Сил України. Наголошено, що закладені у цей період принципи залишаються актуальними для зміцнення боєздатності армії в умовах сучасних гібридних загроз.

ВІД «Е-УРЯДУВАННЯ» ДО «І-УРЯДУВАННЯ»: ДОРОЖНЯ КАРТА ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ШІ В ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ

Олена Поступна — 2025-10-24

У статті розроблено концептуальну та практичну Дорожню карту впровадження інноваційних технологій Штучного Інтелекту (ШІ) в систему публічного управління, що є необхідним для здійснення стратегічного переходу від парадигми електронного урядування (Е-Урядування), орієнтованої на транзакційну ефективність, до інтелектуального урядування (І-Урядування), яке забезпечує прогностичне моделювання та проактивне надання послуг. Обґрунтовано еволюційну відмінність між моделями, де І-Урядування виступає як якісно нова парадигма, що використовує ШІ для когнітивної оптимізації та вирішення складних, неструктурованих викликів сучасності.

Здійснено систематизацію комплексних загроз, які генерує цей перехід, зокрема технічних (проблема якості та інтероперабельності даних, кібербезпека ШІ-систем), інституційних (кадрова невідповідність та організаційний опір) та етико-правових (упередженість алгоритмів, непрозорість та проблема підзвітності у гібридних системах). Для подолання цих системних перешкод представлена Дорожня карта реалізована як ризик-орієнтована, трифазна модель, що забезпечує збалансовану імплементацію.

Фаза І пріоритетно фокусується на інституційному оформленні ШІ-Урядування, створюючи його фреймворк та регуляторні «пісочниці» для превентивного контролю етичних ризиків. У межах цього етапу особливу увагу приділено впровадженню архітектури Data Lake, що дозволяє консолідувати розрізнені державні реєстри в єдиний простір для якісного навчання нейромереж. Фаза ІІ передбачає масштабування успішних пілотів, автоматизацію рутини та масштабну трансформацію людського капіталу через цільову перепідготовку державних службовців. Авторами доведено, що цей етап неможливий без запровадження стандартів Explainable AI (XAI), які мінімізують ефект «чорної скриньки» та підвищують довіру до алгоритмічних процесів. На фазі ІІІ досягається цільовий стан І-Урядування, де ШІ використовується для прогностичного моделювання складних процесів, а законодавче закріплення права на пояснення та оскарження алгоритмічних рішень гарантує підзвітність системи. Важливим аспектом дослідження є аналіз механізмів демократичного контролю, що запобігають виникненню цифрового авторитаризму в умовах тотальної автоматизації управлінських функцій..

У контексті фінансової стійкості дорожньої карти обґрунтовано доцільність використання державно-приватного партнерства для залучення інвестицій у високотехнологічну інфраструктуру. Окремо виокремлено роль когнітивної безпеки, яка має захищати систему публічного управління від маніпуляцій даними та зовнішніх кібер-втручань у процеси прийняття рішень.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ДЕМОКРАТИЧНОЇ СИСТЕМИ В ОРГАНІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ

Любов Титаренко — 2025-10-24

У статті досліджено концептуально-організаційні засади ролі публічної служби у формуванні, розвитку і збереженні демократичного суспільства держави. Розкрито значимість того, що демократичні процедури адміністративних послуг надають можливість громадянам брати участь у виробленні рішень з питань загальносуспільного значення і, таким чином, залучати до управління державою громадян, легітимізуючи важливість сфери управління. Підкреслюється гнучкість концептуально-організаційних механізмів для збереження інституційної стійкості та суспільної довіри під час викликів сьогодення війною.

Окреслюючи організацію публічної влади, її інструментальну спрямованість (за допомогою демократичних процедур), викристалізовуються цінності, з приводу яких у суспільстві існує консолідація зусиль стосовно захисту цілісності України. Крім того, розглянуто значимість підтримки суспільством демократичного вибору щодо реалізації загальнолюдських цінностей в країні, стандартів і правил поведінки, які входять до практики життєдіяльності збереження і розвитку держави. Досліджено, що демократичні цінності виникають у суспільстві не тільки шляхом його закономірного розвитку (завдяки повторенню певної моделі поведінки), а й шляхом усвідомленого реагування на загрози і виклики війни, прагнення людей до втілення в життя ідеалу демократії.

Проаналізовано трансформацію організаційних підходів в публічному управлінні, відбувається визнання їх важливості шляхом забезпечення безперервності адміністративних процесів, підтримки суспільства та ефективного управління кризовими ситуаціями. Визначено напрями реформування публічної служби для підвищення її стійкості та адаптивності в екстремальних умовах. Особливу увагу приділено цифровізації публічних послуг як інструменту, що забезпечує прозорість та доступність управління навіть у зонах підвищеного ризику. Обґрунтовано, що активне залучення волонтерського сектору та громадських організацій до процесу прийняття рішень посилює соціальний капітал і згуртованість нації. Доведено, що етичні стандарти поведінки публічних службовців стають фундаментом для відновлення суспільної справедливості та подолання корупційних ризиків.

Розглянуто досвід децентралізації, який продемонстрував життєздатність місцевого самоврядування у забезпеченні життєдіяльності громад під час криз. Акцентується на необхідності запровадження інноваційних моделей комунікації між органами влади та громадянами для оперативного реагування на гуманітарні запити. Виокремлено роль професійної підготовки кадрів публічної служби, орієнтованої на стратегічне планування та психологічну стійкість у роботі з населенням. Підсумовано, що синергія демократичних цінностей та ефективного адміністрування є головною запорукою зміцнення демократичного вектору розвитку та успішної європейської інтеграції України в післявоєнний період.

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЄС: ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК МЕХАНІЗМІВ ДОБРОЧЕСНОСТІ

Марія Холод — 2025-10-24

Стаття присвячена комплексному аналізу теоретичних засад, історичної еволюції та сучасної архітектури антикорупційної політики Європейського Союзу. У роботі досліджено трансформацію підходів ЄС від реактивних механізмів фінансового контролю до всеосяжної парадигми «публічної доброчесності», що базується на принципах належного врядування. Особливу увагу приділено інституційному дуалізму між адміністративними розслідуваннями OLAF та кримінальним переслідуванням з боку Європейської прокуратури (EPPO). Авторами проаналізовано принципи відкритості, підзвітності та участі як нормативні орієнтири для розбудови довіри громадян до європейських інституцій.

Дослідження охоплює історичний шлях розвитку антикорупційної інфраструктури, починаючи від системної кризи Комісії Сантера 1999 року, яка стала каталізатором радикальних реформ. Розглянуто роль теорії «принципал-агент» в обґрунтуванні необхідності наглядових органів для подолання асиметрії інформації в багаторівневому врядуванні. Окремо висвітлено еволюцію механізмів «м’якого права», зокрема перехід Реєстру прозорості від добровільної до фактично обов'язкової моделі лобіювання. Проаналізовано вплив Директиви PIF на гармонізацію кримінального законодавства держав-членів щодо боротьби з шахрайством та корупцією. Значну увагу приділено новітнім ініціативам, таким як Директива про захист викривачів та дискусійний проект створення єдиного Міжінституційного етичного органу ЄС.

У контексті євроінтеграції України наголошено на важливості адаптації європейських стандартів не лише через технічну рецепцію норм, а й через формування культури доброчесного лідерства. Стаття підкреслює, що інтеграція України в європейський антикорупційний простір через взаємодію з OLAF та EPPO є ключовим драйвером прозорості повоєнної відбудови. Зроблено висновок, що синергія інституційної стійкості ЄС та реформаторських зусиль України є необхідною умовою для створення єдиного безпекового та правового простору, вільного від системної корупції.

ІНТЕГРАЦІЯ ГЕНДЕРНОГО ВИМІРУ В ПРОЦЕС СТРАТЕГІЧНОГО БЮДЖЕТНОГО ПЛАНУВАННЯ

Олеся Голинська — 2025-10-25

У статті здійснено теоретичне узагальнення та наукове обґрунтування підходів до інтеграції гендерного виміру в процес стратегічного бюджетного планування. Розкрито сутність гендерного підходу, уточнено відмінності між поняттями «стать» і «гендер» у контексті публічного управління. Обґрунтовано, що гендерно орієнтоване бюджетування виступає важливим інструментом забезпечення соціальної справедливості, інклюзивності та ефективності публічних фінансів. Визначено практичні та стратегічні потреби жінок і чоловіків, які формують зміст бюджетної політики та впливають на розподіл фінансових ресурсів. Систематизовано етапи інтеграції гендерного виміру в процес стратегічного бюджетного планування, що дозволило сформувати його структурно-логічну модель та окреслити відповідні інструменти реалізації. Доведено, що врахування гендерної складової в бюджетному процесі сприяє підвищенню прозорості, підзвітності та результативності реалізації публічної політики. Проаналізовано роль євроінтеграційних процесів як каталізатора впровадження гендерно чутливих підходів у систему публічних фінансів України відповідно до європейських стандартів. Виокремлено основні бар’єри на шляху імплементації гендерного бюджетування, зокрема брак дезагрегованих статистичних даних та недостатню інституційну спроможність органів влади. Запропоновано методику оцінки гендерного впливу бюджетних програм, що дозволяє виявляти приховані диспропорції у доступі різних соціальних груп до публічних послуг. Встановлено взаємозв’язок між застосуванням гендерного підходу в бюджетному плануванні та досягненням Цілей сталого розвитку в частині подолання нерівності.

МІЖНАРОДНІ ПРАКТИКИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ

Денис Ісайко — 2025-10-25

Нагальна потреба вдосконалення національних стратегій забезпечення стійкості та адаптивності системи національної безпеки України в умовах повномасштабної російської агресії та зростаючих глобальних викликів обумовлює необхідність наукових пошуків ефективного зарубіжного досвіду для подальшого його провадження у вітчизняну практику. З огляду на вказане, метою цієї статті є здійснення компаративного аналізу міжнародних практик взаємодії органів публічної влади в системі національної безпеки шляхом систематизації останніх у сталі моделі, їх детальний аналіз, а також визначення перспектив щодо імплементації в Україну.

Автором досліджено три основні моделі взаємодії: централізовану, децентралізовану та змішану, кожна з яких розглянута з точки зору її типологічних характеристик, функціональних переваг і недоліків, а також впливу на ефективність функціонування системи національної безпеки. Зокрема, встановлено, що централізована модель характеризується жорсткою ієрархічною структурою та домінуванням єдиного владного центру. Децентралізована модель базується на розосередженні повноважень та відповідальності серед множини органів, що сприяє автономії суб’єктів та їхній широкій горизонтальній взаємодії. Змішана модель синтезує елементи централізованої та децентралізованої моделей, поєднуючи стратегічну координацію з оперативною гнучкістю. Обґрунтовано, що в умовах гібридної війни саме адаптивність змішаної моделі дозволяє найефективніше реагувати на непередбачувані загрози, зберігаючи при цьому стратегічну єдність державного управління.

Керуючись канадським досвідом, наголошено на доцільності створення Центру передового досвіду як платформи для обміну знаннями, підвищення кваліфікації та спільного пошуку профільними органами оптимальних рішень для протидії сучасним комплексним загрозам національним інтересам України. У статті також проаналізовано ризики міжвідомчої фрагментації та запропоновано нормативно-правові механізми їх мінімізації на основі стандартів країн НАТО. Додатково висвітлено роль сучасних цифрових інструментів та захищених каналів комунікації як технічного підґрунтя для оперативної взаємодії між різними ланками сектору безпеки і оборони.

Також автором акцентовано увагу на необхідності посилення дотримання принцип публічності під час взаємодії органів публічної влади у системі національної безпеки шляхом забезпечення чесного інформування суспільства про успіхи та виклики, що є запорукою внутрішньої стійкості та довіри в умовах війни. Зроблено висновок, що модернізація системи взаємодії є необхідною умовою не лише для поточної стійкості держави, але й для успішної післявоєнної відбудови та євроатлантичної інтеграції України.

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА В КОНТЕКСТІ ВІДНОВЛЕННЯ ТА СТАЛОГО РОЗВИТКУ: ПІДХОДИ, ВИКЛИКИ ТА ІНСТРУМЕНТИ (англ)

Галина Капленко — 2025-10-25

У статті проведено комплексний аналіз основних підходів до формування та реалізації регіональної екологічної політики в Україні в умовах післявоєнного відновлення та переходу до моделі сталого розвитку. Висвітлено екологічні виклики, що стоять перед регіонами внаслідок збройної агресії. Автори обґрунтовують необхідність переосмислення пріоритетів екологічної політики в регіональному вимірі – від екологічного контролю до системного екологічного менеджменту. Доведено необхідність застосування механізмів стратегічної екологічної оцінки під час післявоєнного відновлення територій з метою максимального врахування всіх особливостей стану та шкоди, заподіяної навколишньому середовищу. Встановлено, що розвиток екологічної інфраструктури вимагає значних інвестицій, що є проблематичним в умовах обмежених коштів, тому доцільно залучати інвестиції, міжнародні фінансові та заохочувати бізнес і громадськість до активної участі. Проаналізовано природно-ресурсний потенціал як один з найважливіших чинників сталого розвитку. Підкреслюються функції місцевих органів влади та регіональних органів влади щодо координації дій між зацікавленими сторонами, моніторингу стану навколишнього середовища, контролю за дотриманням екологічного законодавства, забезпечення участі громадськості та залучення інвестицій в екологічну модернізацію. Автори підкреслюють важливість активної ролі місцевих громад та неурядових організацій у розробці та реалізації екологічних програм, що зміцнює елементи демократичного врядування та соціальної відповідальності. Показано, що наближення до політики Європейського Союзу створює додаткові інституційні та фінансові інструменти для реалізації принципів сталого розвитку.

MEAT GOVERNANCE: СКЛАДОВІ, НАПРЯМИ ТА ВПЛИВ НА М’ЯСОПРОДУКТОВУ ГАЛУЗЬ УКРАЇНИ

Лідія Карпенко — 2025-10-25

У статті досліджено концепцію Meat Governance (MG) як нову парадигму управління м’ясопродуктовим сектором продовольчого комплексу, що інтегрує державні, ринкові та суспільні механізми регулювання виробництва, обігу й споживання м’яса. Показано, що сучасна глобальна продовольча система потребує трансформації у зв’язку з екологічними, соціальними та етичними викликами, а м’ясна галузь виступає одним із головних чинників кліматичних змін, втрати біорізноманіття та зростання ризиків для здоров’я людини. Концепція MG, заснована на парадигмі governance, орієнтована на багаторівневе та міжсекторальне управління, що поєднує участь держави, бізнесу, наукових інституцій і громадянського суспільства.

У роботі розкрито основні складові MG – нормативну, мережеву, соціально-етичну, економічну та екологічну. Проаналізовані аргументи прихілників MG-концепції на користь її впровадження, у т.ч. еколого-санітарні, соціально-психологічні та інституційно-управлінські. Охарактеризовано інструменти політики MG, зокрема поведінкові, фіскальні, ринкові й регуляторні заходи. Проаналізовано модель “коридорів споживання м’яса” як практичний інструмент реалізації MG-концепції.

Показано, що адаптація MG-концепції в Україні може забезпечити гармонізацію м’ясної політики з Європейським зеленим курсом, сприяти формуванню спеціального господарського режиму для сталого виробництва та передбачає створення Національної платформи Meat Governance при Мінагрополітики. Зазначено, що інституціоналізація запропонованих підходів сприятиме залученню міжнародних «зелених» інвестицій та грантових ресурсів для технологічної модернізації українських виробників.

Зроблено висновок, що впровадження MG має потенціал не лише зменшити екологічний слід галузі, а й підвищити конкурентоспроможність української м’ясопродуктової продукції на європейському ринку, сприяючи переходу до етичного, здорового та кліматично нейтрального харчування.

ВЗАЄМОДІЯ ІНСТИТУТУ ВИБОРІВ З МЕХАНІЗМАМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Ганна Коваль — 2025-10-25

Практика проведення загальнонаціональних та місцевих виборів доводить існування суттєвої проблеми у виборчому механізмі, яка полягає у суперечності між публічним характером процесу адміністрування виборів та недосконалим статусом органів, що його реалізують, а також демонструє невирішеність питання належного статусу органів адміністрування виборів на державному та місцевому рівнях та численні проблеми, пов'язані з їх формуванням, якістю та відповідальністю перед суспільством у контексті професійного забезпечення інституту представницької демократії. Це тягне за собою невизначеність у питаннях методології адміністрування виборів, професійних управлінських компетенцій членів виборчих комісій, їх статусу та належної підготовки до виконання завдань та функцій держави у виборчих процесах.

Діяльність органів адміністрування виборів потребує більш цілісного обґрунтування понять «публічне адміністрування виборів» та «органи публічного адміністрування виборів» у системі науки про державне управління та адміністрування. Вирішення цього питання має ключове значення для вдосконалення механізму публічного адміністрування виборів, функціонування виборчої адміністрації та формування довіри до результатів виборів.

У дослідженні обґрунтовано публічно-управлінський характер діяльності колегіальних органів виборчого адміністрування, спеціально сформованих для виконання завдань і функцій держави, та необхідність формування методологічних основ публічного управління виборами та адміністрування виборчих процедур.

На основі використання методів міждисциплінарного аналізу інституту публічного управління виборами як політико-правового явища та предмета науки про публічне управління виявлено ознаки публічно-управлінських повноважень органів виборчого адміністрування, обґрунтовано публічно-управлінську сутність їх рішень, характер взаємодії із суб'єктами виборчого процесу та іншими органами публічного управління. Дослідження спрямоване на формування цілісного сприйняття статусу цих органів як одного з елементів системи державного управління.

За результатами дослідження запропоновано авторське розуміння сутності публічного управління виборами, яке враховує публічно-управлінський характер повноважень органів публічного управління виборами та їх політичну рівновіддаленість. Згідно з ним, управління виборами – це вид діяльності з управління виборами, передбачений виборчим законодавством, що складається з організаційних дій та інструментів колегіальних органів управління виборами, спрямованих на забезпечення прав громадян та їхніх об’єднань у виборчому процесі.

На основі проведеного аналізу передбачено поступову трансформацію розуміння виборів від законодавчо зафіксованої та чітко визначеної у часі узгодженої сукупності етапів, процедур та дій щодо легітимації певного органу влади чи посадової особи до усвідомлення виборів як постійного явища суспільно-політичного життя, що є постійним інститутом та трудомістким процесом, що потребує державного регулювання та впливу громадського управління за допомогою відповідних, специфічних методів державного управління.

МОЖЛИВОСТІ ОПТИМІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ ЗА ДОПОМОГОЮ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ

Наталя Костенюк — 2025-10-25

У статті досліджуються можливості оптимізації державного управління в Україні шляхом застосування штучного інтелекту (ШІ), з акцентом на перспективи післявоєнної відбудови. У контексті триваючого воєнного конфлікту та його наслідків Україна стикається зі значними викликами у відбудові своїх адміністративних систем, забезпеченні ефективного розподілу ресурсів та покращенні надання державних послуг. У дослідженні висвітлюється, як технології ШІ, такі як алгоритми машинного навчання, прогнозна аналітика та обробка природної мови, можуть бути інтегровані в державне управління для вирішення цих проблем. Розглядаються можливості того, як ШІ може автоматизувати рутинні адміністративні завдання, покращити прийняття рішень завдяки аналітиці на основі даних та підвищити прозорість в управлінні шляхом виявлення моделей корупції та оптимізації розподілу бюджету.

Спираючись на нещодавні дослідження та публікації, узагальнюється світовий та український досвід у впровадженні ШІ. На міжнародному рівні розглядаються такі країни, як Естонія та Сінгапур, які успішно впровадили ШІ в електронному урядуванні, що призвело до підвищення ефективності та залучення громадян. В Україні такі ініціативи, як платформа «Дія», демонструють явні успіхи в наданні цифрових послуг, але повний потенціал ШІ залишається невикористаним, особливо в післявоєнних сценаріях. У статті з’ясовано невирішені аспекти, включаючи етичні проблеми, конфіденційність даних та потребу в кваліфікованому персоналі. Зазначається, що головною метою є розробка стратегій використання ШІ для покращення державного управління під час реконструкції. Основна частина дослідження представляє комплексний огляд застосувань ШІ: у прогнозному моделюванні для відновлення інфраструктури, автоматизованих державних закупівлях для зменшення корупції та системах зворотного зв’язку від громадян на основі ШІ для коригування політики. Емпіричні приклади з українського контексту, такі як використання ШІ в управлінні енергією та фінансовому нагляді, ілюструють потенційні переваги, включаючи економію коштів та швидші процеси відновлення.

Доведено, що ШІ може значним чином сприяти післявоєнному відновленню України, сприяючи стійкому, прозорому та ефективному державному управлінню. Надаються аргументи щодо того, що успішне впровадження вимагає надійної правової бази, інвестицій у цифрову інфраструктуру та міжнародного співробітництва. Перспективи подальших досліджень включають розробку спеціальних нормативних актів щодо ШІ та оцінку довгострокового впливу на соціальну рівність у постконфліктних суспільствах.

Стаття розглядає потенціал штучного інтелекту (ШІ) для оптимізації публічного управління в Україні в контексті післявоєнної відбудови. Аналізуються можливості застосування ШІ в адміністративних процесах, прийнятті рішень та наданні послуг. Обґрунтовано перспективи для підвищення ефективності та стійкості державного апарату.