Теоретичні та прикладні питання державотворення

ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

Оксана Дуліна — 2025-02-01

Стаття присвячена актуальній проблемі дослідження інституційного механізму захисту прав людини в публічному управлінні України в умовах сьогодення, що обумовлено проведенням реформ в Україні, євроінтеграційним вектором розвитку держави та запровадженням правового режиму воєнного стану.

Здійснено аналіз та систематизацію теоретичних основ дослідження, розкрито сутність та зміст механізму захисту прав людини, визначено його складові, ознаки та функції. Особлива увага приділена інституційній системі забезпечення захисту прав людини в умовах воєнного стану, визначено перелік прав, які можуть бути тимчасово обмежені, та підкреслено важливість балансу між обмеженнями та захистом фундаментальних прав і свобод громадян.

Встановлено, що інституційний механізм публічного управління у сфері захисту прав людини - це складна, багаторівнева система взаємопов’язаних елементів, що включає як формальні, так і неформальні інституції, забезпечує узгодження інтересів різних суспільних груп та координацію спільної діяльності з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України та міжнародними договорами. Дослідження підтверджує необхідність вдосконалення та адаптації інституційного механізму захисту прав людини до сучасних викликів та загроз.

ВИКЛИКИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОЮ СФЕРОЮ ПЕРІОДУ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ: ДОСВІД ПРОЕКТНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАЛКАНСЬКИХ КРАЇН

Наталя Колісніченко — 2025-02-01

У статті досліджуються ключові виклики публічного управління туристично-рекреаційною сферою у Балканських країнах у період післявоєнного відновлення, зокрема на прикладі Хорватії та Боснії і Герцеговини. Особливу увагу приділено аналізу проектно-інвестиційної діяльності, спрямованої на відновлення інфраструктури, збереження культурної спадщини та природних ресурсів, а також формуванню нових туристичних наративів, що сприяють позитивному іміджу країн. У статті також досліджуються особливості розвитку туризму в умовах постконфліктного відновлення, аналізуються успіхи та труднощі, з якими зіткнулися країни Балканського регіону на шляху до відновлення туристичної галузі.

Розглянуто три типології підходів до післявоєнного розвитку: пам’ятання ландшафту, згасання пам’яті та замінювання пам’яті, що характеризують різні стратегії репрезентації історичної пам’яті у туристичних матеріалах. Аналізується, як публічне управління сприяло поступовій трансформації цих наративів, забезпечуючи одночасно економічне зростання та збереження культурних і природних цінностей. У статті підкреслюється важливість міжнародної підтримки, зокрема участі Європейського Союзу, у фінансуванні інфраструктурних проектів, підвищенні кваліфікації кадрів та розвитку сталого туризму в регіоні. Розглядається проектна діяльність ЄС у цьому регіоні: з розвитку і модернізації туристично-рекреаційної інфраструктури; з розвитку сталого туризму; з регіональній співпраці та ініціативах з розвитку транскордонного туризму; з розвитку людського потенціалу; з брендування туризму та рекреації; з інтеграції туризму в більш широкий економічний та соціальний розвиток. Досвід Балканських країн може бути адаптований до інших постконфліктних територій, включаючи Україну, з метою ефективного управління рекреаційними ресурсами, подолання наслідків конфліктів та сприяння соціально-економічному відновленню.

АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВЛАДИ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Олександр Корнієнко — 2025-02-01

Трансформаційні перетворення у сфері публічного управління зумовлені процесами децентралізації та викликами, що стоять перед Україною, такими як повномасштабне вторгнення рф; соціально-економічні дисбаланси; внутрішні та зовнішні міграційні процеси тощо. Досвід Європейської спільноти щодо системи територіальної організації владних відносин представлено значною кількістю практик, що варті уваги, аналізу, дослідження та обґрунтування доцільності в разі переймання практичних напрацювань. Відповідно, виникає необхідність визначення концептуальних засад формування ефективної вітчизняної системи територіальної організації влади на основі досвіду Європейського Союзу. Саме тому, згруповано за певними ознаками ефективності функціонування систем ЄС, що можуть бути адаптовані до вітчизняної моделі територіальної організації влади. Визначене ранжування ознак ефективності функціонування систем територіальної організації владних відносин відображатиме актуальність та важливість управлінських підходів в умовах воєнного стану, воєнної та повоєнної відбудови. Таким чином, актуалізується та посилюється необхідність обґрунтування відповідності європейським тенденціям розвитку системи територіальної організації влади в Україні. Використано метод групування, структурування і систематизації, виокремлено деякі ознаки ефективності функціонування систем організації публічної влади та систематизовано дані подібності у 11 груп, що відображають різні параметри ефективності функціонування територіальної організації влади на основі системного, мережевого, організаційного та управлінського підходів. Також у науковій розвідці використано метод компаративного аналізу до управлінських моделей на прикладі країн, що є членами Європейського Союзу, зокрема, Франції, Польщі та Німеччині задля виявлення ознак подібності чи розбіжності між різними системами управління. Метод ранжування застосовано за зростанням від «1» рангу до «11». Метод оцінювання використано з метою визначення важливості певної ознаки ефективності функціонування систем територіальної організації влади. Для дослідження визначеної проблематики обрано три країни Європейського Союзу, зважаючи на певні критерії: тип державного устрою, розміри країни, стратегічну значущість для розвитку нашої держави. Розглянуто приклади різних, але ефективних моделей територіальної організації влади Німеччини, Франції та Польщі. З’ясовано, що Федеративний устрій Німеччини забезпечує значну автономію регіонів, сприяючи розробці власних стратегій розвитку. Перехід Франції до децентралізації посилив спроможність місцевого самоврядування, а реформи в Польщі продемонстрували шляхи подолання регіональної незбалансованості. Зокрема серед інших, визначено наступні ознаки ефективності систем: стратегічне бачення розвитку територій органами влади, своєчасність виконання функцій органами влади, професійність органів влади, узгодженість політики країн членів ЄС з політикою Європейського союзу, взаємодія між органами влади різних рівнів; рівень прозорості, підзвітності та публічності в роботі органів влади; системний підхід у діяльності органів влади; соціальна спрямованість управлінських процесів та довіра суспільства до влади; рівень використання цифрових інструментів органами влади; функціональність суб’єктів територіальної організації влади; оцінка ефективності діяльності органів влади. Проранжовано найбільш доцільні для впровадження в українські реалії. Визначено, що підходи та практики Європейського Союзу слугують дороговказом ефективного територіального управління. Обґрунтовано, що впровадження моделей територіальної організації влади ЄС, адаптованих до українських реалій, є не лише кроком до європейської інтеграції, а й основою для сталого розвитку територій та ефективного врядування. Таким чином, на основі аналізу зарубіжного досвіду зазначено, що організована належним чином структура системи територіальної організації влади, ретельно вибудувані інструменти забезпечення відповідальності, принципи та критерії, за якими здійснено розподіл повноважень та фінансових ресурсів між елементами системи територіальної організації влади та належна фаховість органів влади, взяті у своїй комплексності, сукупно впливають на функціонування ефективної територіальної організації владних відносин.

СТРАТЕГІЧНІ ПРОВАЙДЕРИ ПРОЦЕСУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ

Людмила Приходченко — 2025-02-01

У статті теоретично обґрунтовано сутнісні та змістовні характеристики поняття «стратегічні провайдери» процесу реалізації публічної політики та реформування системи публічного управління в Україні. Концептуалізовано дефініцію «стратегічні провайдери» та вказано на її суттєві відмінності від поняття «зацікавлені сторони (стейкхолдери)». Визначено підстави віднесення провайдерів публічної політики та реформування системи публічного управління саме до категорії «стратегічних». Обґрунтовано тезу, що поява стратегічних провайдерів є закономірним наслідком застосування на практиці базових засад концепції демократичного врядування.