Теоретичні та прикладні питання державотворення

РОЛЬ ДОРАДЧИХ ОРГАНІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ

Володимир Бульба — 2026-03-17

У статті розглянуто реалізацію одного з напрямків трансформації системи вищої освіти України в умовах євроінтеграції та глобалізаційних викликів, що полягає у формуванні різних форм співпраці з громадськістю, однією з яких є діяльність дорадчих органів вищих навчальних закладів. Роль таких інституцій в умовах демократичних впливів і швидких технологічних змін цілеспрямовано збільшується.

Виявлено можливості та перешкоди, що існують в нормативно-правовому забезпеченні продуктивної співпраці університетів з представниками громадськості. На основі аналізу Закону України «Про вищу освіту» представлено перелік нормативно визначених форм створення та діяльності дорадчих органів вищих навчальних закладів.

Наголошено, що перспективною формою залучення громадськості до управління вищими навчальними закладами є корпоративне управління, що передбачає створення наглядових рад з числа відомих науковців, організаторів та практиків, задіяних у різних сферах політичного, соціально-економічного розвитку. Розглянуто досвід роботи українських університетів щодо налагодженню корпоративної співпраці зі стейкхолдерами та залученню їх представників до роботи наглядових рад. Виявлено, також, позитивний досвід закордонних університетів в питаннях налагодження партнерства між адміністрацією освітніх установ і незалежних експертів.

Сформульовано систему практичних рекомендацій щодо використання потенціалу дорадчих органів університетів через впровадження інноваційних рішень на законодавчому та інституційному рівнях. Рекомендації ґрунтуються на матеріалах аналізу результатів експерименту з розширення повноважень наглядових рад у трьох українських університетах. Експеримент довів можливість трансформації управлінської моделі вищих навчальних закладів у напрямку більшої автономії та залучення зовнішніх експертів.

Отримані результати підтверджують, що подальше впровадження напрацьованих моделей є критичним фактором для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної вищої освіти та сприятиме розбудові дієвого соціального партнерства та забезпечить прозорість управлінських процесів в університетському середовищі.

ПУБЛІЧНИЙ КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД У СФЕРІ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ ЯК МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАРОДОВЛАДДЯ В ЕКОНОМІЦІ

Володимир Марущак — 2026-03-17

У статті досліджено публічний контроль і нагляд у сфері корпоративних прав як ключовий механізм реалізації економічного народовладдя в Україні в умовах трансформації економіки, воєнного стану та післявоєнної відбудови. Обґрунтовано, що через інститути корпоративної власності й корпоративного управління концентрується значна частина економічної влади, а отже – й реальний зміст суверенітету народу в економічній площині. На основі аналізу Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів, спеціального законодавства про акціонерні товариства, ринки капіталу й управління об’єктами державної власності, а також стандартів G20/OECD та OECD для державних підприємств уточнено нормативно-правові засади публічного контролю та нагляду у корпоративній сфері. Розкрито подвійний характер корпоративних прав як сукупності суб’єктивних майнових і управлінських правомочностей учасників та як інструмента здійснення економічної влади, від якого залежать стан ринків, інвестиційна привабливість та економічна безпека держави. Показано, що в умовах високої асиметрії інформації та ризиків рейдерських захоплень публічний контроль і нагляд покликані компенсувати структурні дисбаланси у корпоративних відносинах, захищати слабші сторони (міноритарних акціонерів, дрібних інвесторів, публічних власників), забезпечувати прозорість, підзвітність і відповідальність органів корпоративного управління. На основі поєднання доктринального аналізу, нормотворчого огляду та елементів інституційного підходу сформульовано концептуальні орієнтири удосконалення системи публічного контролю й нагляду у сфері корпоративних прав, зокрема посилення інституційної спроможності регуляторів, розбудову цифрової інфраструктури прозорості, імплементацію європейських стандартів корпоративного управління та утвердження практик належного корпоративного управління в державному секторі як еталонних для приватного бізнесу. Наукова новизна роботи полягає в інтерпретації публічного контролю за корпоративними правами як структуроутворюючого елемента моделі економічного народовладдя, а практичне значення – у можливості використання сформульованих висновків і пропозицій у нормотворчій та регуляторній діяльності.

ОСВІТА ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕМОКРАТІЇ

Наталія Медловська — 2026-03-17

У статті здійснено комплексне теоретико-методологічне дослідження ролі освіти як фундаментального соціального інституту демократії, а також обґрунтовано її безпосередній вплив на процеси становлення, структурування та зміцнення сучасного громадянського суспільства. У межах дослідження проаналізовано ключові функції освітньої системи, зокрема соціалізаційну, культурно-трансляційну, інтеграційну та інноваційну, у контексті їхньої спрямованості на формування стійкої громадянської свідомості, засвоєння демократичних цінностей, розвиток правової культури та забезпечення висхідної соціальної мобільності населення. Особливу увагу приділено аналізу системних викликів і суперечностей, з якими стикається освітня сфера України в умовах інтенсивних суспільних трансформацій, глобалізації, масштабної цифровізації та тривалого правового режиму воєнного стану.

У роботі доведено, що розвиток громадянської та правової освіти, а також упровадження інтерактивних методів навчання є дієвими механізмами протидії політичній апатії, маніпулятивним виборчим технологіям, інформаційним війнам, поширенню дезінформації та правовому нігілізму в суспільстві. Акцентовано на нагальній потребі модернізації змісту навчальних програм, розвитку медіаграмотності, критичного мислення здобувачів освіти та зміцнення автономії закладів освіти. Обґрунтовано висновок, що системний, ціннісно орієнтований розвиток освітнього простору, побудований на принципах гуманізму, інклюзивності та академічної свободи, виступає стратегічним ресурсом для повоєнного відновлення України, її успішної інтеграції в європейський освітній та політичний простір, а також є головною запорукою сталого розвитку демократичної держави та консолідації суспільства навколо ідеї верховенства права.

МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ВЕТЕРАНСЬКОЮ ПОЛІТИКОЮ В КОНТЕКСТІ ЗМІЦНЕННЯ НАРОДОВЛАДДЯ НА РІВНІ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД

Олександр Остапенко — 2026-03-17

Актуальність статті зумовлена формуванням в Україні безпрецедентної за масштабами ветеранської спільноти. За прогнозами Міністерства у справах ветеранів, після завершення бойових дій кількість ветеранів, членів їхніх сімей та родин загиблих може досягти 4–5 млн осіб. Такий демографічний зсув створює нагальну потребу у модернізації системи публічного управління, орієнтованої на перехід від пасивної моделі соціальних пільг, закріпленої ще у 1993 році, до активної моделі реінтеграції та людиноцентричності. Особливого значення зазначена проблема набуває у зв’язку з прийняттям у травні 2024 року Закону України № 3703-IX «Про зміцнення народовладдя на рівні місцевого самоврядування», який розширює форми участі мешканців, зокрема ветеранів та внутрішньо переміщених осіб, у процесах ухвалення управлінських рішень, контролю за бюджетними ресурсами та формуванні стратегій розвитку територій. Запровадження механізмів народовладдя дозволяє ветеранам виступати не лише як отримувачі соціальних послуг, а й як активні суб’єкти публічного управління, що є критично важливим для легітимізації реформ та відновлення довіри до інституцій влади в умовах воєнного стану.

Реінтеграція ветеранів безпосередньо пов’язана зі спроможністю територіальних громад, адже їхня стійкість визначається рівнем розвитку людського капіталу. Успішна реінтеграція ветеранської спільноти виступає фундаментальним чинником резилієнтності громади через низку механізмів. По-перше, економічний розвиток забезпечується завдяки підтримці ветеранів у започаткуванні підприємницької діяльності, що сприяє створенню нових робочих місць і наповненню місцевих бюджетів, посилюючи фінансову автономію територій. По-друге, соціальна згуртованість досягається шляхом активної участі захисників у місцевому самоврядуванні (координаційні ради, громадські слухання), що запобігає їхній маргіналізації та соціальній ізоляції, мінімізуючи ризики внутрішніх конфліктів. По-третє, безпековий та гуманітарний вимір реалізується через використання досвіду ветеранів у кризовому управлінні, логістиці та наданні домедичної допомоги, що є цінним ресурсом для створення добровільних пожежних дружин, пластунських осередків та молодіжних менторських програм, спрямованих на підвищення рівня безпеки населення.

Публічне управління, побудоване на засадах народовладдя, здатне трансформувати драматичний бойовий досвід захисників у нові сенси розвитку територій. Водночас неефективна політика реінтеграції створює ризики бюрократичного тиску, зростання соціальної напруги та втрати потенціалу найбільш працездатної частини населення, що може мати довгострокові негативні наслідки для стійкості українського суспільства.

ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАРТНЕРСТВА ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Катерина Ровинська — 2026-03-17

У статті розкрито публічно-управлінські засади правового забезпечення партнерства підприємництва та громадянського суспільства в Україні в умовах воєнного стану, післявоєнної відбудови та імплементації стратегічних документів розвитку.

Акцент зроблено на аналізі оновленого нормативно-правового середовища, зокрема Закону України «Про публічно-приватне партнерство» та Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб», яким передбачено втрату чинності Господарським кодексом України.

Обґрунтовано, що ці зміни формують нову рамку публічного управління залученням бізнесу до реалізації публічно значущих завдань і впливають на можливості інституцій громадянського суспільства брати участь у підготовці, виконанні та моніторингу відповідних проєктів.

У теоретико-методологічному вимірі підприємництво розглянуто як публічно значущого актора, а соціально відповідальний бізнес – як суб’єкт, що поєднує економічні та суспільні функції у взаємодії з органами публічної влади та громадянським суспільством. Здійснено узагальнення основних інституційних та процедурних механізмів партнерства (консультативно-дорадчі органи, публічні консультації, проєкти публічно-приватного партнерства, спільні соціальні та відбудовчі ініціативи).

Виявлено ключові прогалини правового регулювання, пов’язані з невизначеністю статусу інститутів громадянського суспільства в проєктах за участю бізнесу та обмеженою інтеграцією стандартів відповідальної ділової поведінки в національне законодавство.

Сформульовано напрями удосконалення публічно-управлінських механізмів правового забезпечення партнерства підприємництва й громадянського суспільства як важливої передумови зміцнення національної стійкості та ефективної повоєнної відбудови.

УПРАВЛІНСЬКА ТРІАДА «ЛЮДИНА» – «МУНІЦИПАЛЬНА ЛЮДИНА» – «КОНСТИТУЦІЙНА ЛЮДИНА» ЯК ПАРАДИГМА РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАСАД ПРАВОВОЇ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В УМОВАХ ПРАВОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Михайло Баймуратов — 2026-03-17

У статті досліджуються процеси формування управлінської тріади «людина» – «муніципальна людина» – «конституційна людина» як парадигми реалізації засад правової демократичної державності в умовах правової глобалізації. Автори наголошують, що в основі системно-комплексного базису становлення і розвитку демократичної правової державності лежить основоположна сукупність аксіологічних домінант, що супроводжують і забезпечують існування і функціонування людини, її груп та асоціацій, а також розвиток їх конституційно-правового та муніципально-правового статусів. Такий підхід активізує, детермінує, контекстуалізує, координує та рефлексує процеси формування якісно нової управлінської тріади «людина» – «муніципальна людина» – «конституційна людина» та її реалізацію як стратегічного парадигмального напряму розвитку демократичного суспільства і держави в умовах глобалізації. Це обґрунтовується тим, що саме вона й виступає основоположним ідентифікуючим мегатрендом та функціонально-діяльнісним механізмом соціально-політичної та управлінсько-нормативної феноменології «демократична правова державність». Ба більше, саме такі настанови лежать й в основі правової глобалізації, яка розглядає феноменології «людина», «конституційна людина», «муніципальна людина» як пріоритетні об’єктно-предметні елементи міжнародно-правового регулювання, що складають не тільки гуманітарно-гуманістичну основу ліберальної демократії, а й її функціонально-діяльнісну основу, що проявляються у безлічі багатосторонніх міжнародно-правових договорів, які містять міжнародно-правові зобов’язання держав-учасників відносно визнання, поваги, охорони, захисту, реалізації, гарантування, розвитку та вдосконалення прав, свобод і обов’язків людини.

Здійснено на доктринальному, теоретичному та нормативному рівнях комплексний аналіз змістовного наповнення, ролі і значення проблематики управлінської тріади «людина» – «конституційна людина» – «муніципальна людина». Показано, що з позицій сучасних конституційного і муніципального права держави у тріаді «людина», «конституційна людина» та «муніципальна людина» формується, проявляється та реалізується глибокий філософсько-екзистенційний та морально-нормативний зв'язок абстрактної людини з її системно-основоположними соціальними і правовими статусами в сфері основної та профільної галузі національного права і законодавства (конституційне право), а також опорної галузі національного права і законодавства (муніципальне право), що також володіє системним впливом на інші галузі національного права і законодавства, – які мають прямий вихід на рівень загального міжнародного права (міжнародне публічне право + міжнародне приватне право).

У статті встановлено, що феноменології «людина», «конституційна людина» і «муніципальна людина» у своєму становленні та розвитку проходять відповідні етапи, починаючи від концептуальної фіксації, рефлексії, легітимації; потім до формування концепту; далі йде процес формування відповідних феноменів, що згодом, – через відповідний темпоральний період, у результаті належного доктринально-теоретичного обґрунтування, супроводження і початкового нормативно-правового забезпечення феномен трансформується у відповідну феноменологію – при формуванні таких явищ спостерігаються системно-комплексні процеси виникнення і посилення горизонтально-вертикальних управлінських зв’язків між всіма елементами профільної тріади, що їх взаємно посилюють, визначають, детермінують тощо.

У висновках статті вказується, що феноменології «людина», «конституційна людина» і «муніципальна людина» у своєму становленні та розвитку проходять відповідні етапи свого розвитку, вдосконалення і перспективної трансформації в межах відповідної державно-інституціональної моделі, бо кожна з наведених феноменологій виступає як статична та динамічна інституція, що володіє стратегічним організаційним та нормативним впливом на існування, функціонування і перспективи розвитку національного конституційного і національного муніципального права.

ДЕМОКРАТІЯ У США ХХ-ХХІ СТ.: НАДБАННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Ганна Коваль — 2026-03-17

У статті досліджено питання становлення та розвитку демократії у США. Обґрунтовано необхідність запровадження досвіду розвитку американської демократії в Україні.

Визначено, що наша країна сьогодні – це тотальний простір глобальних викликів у всіх сферах життєдіяльності, у першу чергу, на полі битви, у цивільній інфраструктурі, у дипломатії тощо. Російська агресія, її мілітаристська дипломатія у ХХІ ст. дійсно перетворилася на «смертоносну систему зброї». Доведено, що сучасна гібридна війна спрямована, у першу чергу, проти України, яка бореться й не піддається підпорядкуванню російській імперії.

Особлива увага приділена питанням демократії, яка повинна породжувати конституційні закони, що стоять на захисті свободи, прав та гарантій людини. Будь-які спроби посягання на ці інституції та права, можуть призвести до знищення й свободи та демократії.

Встановлено, що сьогодні американська демократія стикається з викликами, які утруднюють демократичні процеси в країні. Великими проблемами є: неявка виборців на вибори; висока економічна нерівність; проблема браку інвестицій у майбутнє тощо.

Не дивлячись на перелічені проблеми, автори зазначають, що американський досвід демократії може бути корисним для України у подоланні своїх проблем. Цінним для української демократії є чинники, які сприяють подоланню національної кризи: сильне почуття національної ідентичності, оптимізм, практичність, гнучкість; частий перехід влади від республіканців до демократів і навпаки.

Україна, прогосивши себе правовою, унітарною державою, взяла курс на побудову демократичного суспільства, втілює ряд конституційних реформ, будує ефективну систему врядування. Тому досвід США є особливо цінним для нашої держави. Автори стверджують, що існують разючі відмінності у політичній культурі, історії, традиціях та і у суспільній культурі між США та Україною, а тому пряме наслідування основ демократії США в Україні неможливе. Необхідно здійснювати критичний аналіз моделей демократії для адаптації та встановлення меж релевантності американського досвіду для українських реалій.

УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ГРОМАДЯНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УКРАЇНІ ЧЕРЕЗ МЕХАНІЗМИ НАРОДОВЛАДДЯ В УМОВАХ ВІЙНИ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Андрій Крупник — 2026-03-17

У статті здійснено теоретико-прикладний аналіз державної політики утвердження української національної та громадянської ідентичності в умовах війни та європейської інтеграції. Показано, що попри еволюцію від фрагментарних культурно-правових рішень до стратегічно оформленої політики, вона зберігає переважно декларативно-виховний характер і недостатньо впроваджена у практики громадянської участі. На основі аналізу законодавства, стратегічних документів і локальних нормативно-правових актів встановлено, що чинна модель є адміністративно активною, проте демократично недостатньо вкоріненою, оскільки не інтегрує механізми народовладдя як ключові інструменти ідентифікації. Обґрунтовано потенціал механізмів народовладдя як середовища формування солідарної громадянської ідентичності. Запропоновано авторську модель національної та громадянської ідентифікації територіальної громади через механізми народовладдя, яка може бути використана для вдосконалення публічної політики ідентичності на державному та місцевому рівнях.

Окрему увагу приділено трансформації ціннісних орієнтирів суспільства під впливом воєнних викликів, що вимагає переходу від пасивного сприйняття ідентичності до її активного конструювання через реальні соціальні практики. Доведено, що ефективність державної політики безпосередньо залежатиме від залученості громадян до процесів прийняття рішень на місцях, що перетворює формальну належність до держави на усвідомлену громадянську позицію. Визначено, що інтеграція інструментів прямої демократії у систему національно-патріотичного виховання дозволяє подолати рудименти адміністративного тиску, замінюючи їх культурою відповідального партнерства. Розроблена модель ідентифікації громади враховує специфіку децентралізації, де локальна ідентичність стає фундаментом для загальнонаціональної консолідації та зміцнення європейської суб'єктності України. У висновках наголошується на необхідності нормативного закріплення обов'язкових консультацій з громадськістю як запобіжника від відчуження громадян від державних інституцій у повоєнний період.

ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ВИБОРАМИ У КОНТЕКСТІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Валентин Орлов — 2026-03-17

Протягом тривалого часу управління виборами в Україні зводилося до адміністрування виборчих процедур – законодавчо встановлених норм, реалізація яких розумілася як адміністративно-правова процедура. Однак управлінські функції виборчої адміністрації характеризуються ширшим змістом, який визначається не лише адміністративною діяльністю, а й іншими ознаками, властивими органам державного управління. У рамках цієї статті здійснено пошук шляхів вирішення протиріччя між державно-управлінським характером й змістом функцій виборчої адміністрації та обмеженою здатністю виборчих комісій повноцінно виконувати такі функції.

Еволюція розуміння змісту управління виборами демонструє зміни в підходах до визначення сутності управління виборами. Від адміністрування процедур у виборчому процесі та визнання такої діяльності функцією держави до усвідомлення того, що адміністрування виборів є елементом системи державного управління – такий процес пошуку місця для органів виборчої адміністрації в системі публічної влади. Все частіше автори визнають, що виборчим комісіям притаманні всі ознаки органів державного управління.

Мета статті – обґрунтувати концептуальні основи статусу виборчої адміністрації як системи органів державного управління у формах прямої демократії (вибори та референдуми).

Зміни сучасного інституту виборів актуалізують проблему якості виборчої адміністрації. В рамках дослідження здійснено обґрунтування концептуальних засад статусу виборчої адміністрації як системи органів публічного управління виборами та референдумами. Виявлено специфічні ознаки органів публічного управління виборами, які характеризують їх як елемент системи публічного управління. Уточнено дефініцію «Публічне управління виборами», яка може лягти в основу якісного нового розуміння статусу виборчих комісій. Сформовано концептуальне бачення місця органів публічного управління виборами у виборчій системі та значення їх діяльності для процесів державотворення в Україні в умовах суспільних трансформацій та повоєнних викликів.

Виборча система повоєнної України вплине на зміну характеру та змісту діяльності виборчих комісій, що суттєво змінить їх функціональну роль та статус у виборчому процесі. Діяльність виборчої адміністрації носить ознаки органів публічного управління, і тому адміністрування виборчих процедур у функціях цих комісій доцільно замінити публічним управлінням виборами як цілеспрямованою публічною управлінською діяльністю спеціальних колегіальних органів, створених державою, які виконують завдання та функції держави у сфері підготовки, організації та проведення виборів як інструменту періодичної зміни влади в умовах демократичного політичного режиму.

Якісно нове розуміння публічного управління виборами актуалізує нові статуси виборчих комісій усіх рівнів, інноваційну конфігурацію системи управління виборами, нові вимоги до членів комісій, особливо до їх керівного складу. Логіка змін дозволяє зробити висновок про потребу у новій методології публічного управління виборами.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ НА ЗАСАДАХ БАГАТОРІВНЕВОГО ВРЯДУВАННЯ

Людмила Приходченко — 2026-03-17

У статті здійснено комплексне дослідження теоретичних та практичних засад забезпечення сталого розвитку територіальних громад в умовах сучасних викликів, зокрема воєнного стану та євроінтеграційних процесів. Автор обґрунтовує, що забезпечення сталого розвитку територій сучасної України реалізується через механізми багаторівневого врядування, яке передбачає перехід від жорсткої вертикальної ієрархії до координаційної моделі взаємодії між державними органами, місцевим самоврядуванням, бізнесом та громадянським суспільством. У роботі виокремлено два ключові підходи до розуміння стабільності, а саме глобальну сталість, що визначається сукупністю показників на рівні громад світу, та забезпечення сталого розвитку як вертикальну систему нормативного, фінансового та методичного супроводу від глобального до місцевого рівня.

В межах дослідження проаналізовано розгалужену систему нормативно-правових актів України, що складають підґрунтя екологічної трансформації та соціально-економічного балансу, включаючи закони про стратегічну екологічну оцінку, державну регіональну політику та національну адаптацію Цілей сталого розвитку ООН до 2030 року. Особливу увагу приділено трансформації ролі субнаціонального рівня, де територіальна громада постає головним майданчиком для впровадження інновацій. На основі аналізу успішного досвіду Слобожанської, Баранівської, Мереф’янської, Тячівської та Шацької громад визначено спільні детермінанти їхнього успіху, серед яких наявність довгострокових стратегій, активне партнерство з міжнародними інституціями, цифровізація управління та пріоритет енергоефективності.

Запропонований автором алгоритм управління, що поєднує довгострокове планування із залученням мешканців та відповідальним використанням ресурсів, дозволяє громадам трансформувати стратегічні цілі у реальні кроки з покращення якості життя. Наукова новизна роботи полягає в узагальненні та обґрунтуванні моделі ідеальної територіальної громади сталого розвитку. Фундаментом цієї моделі визначено інституційну спроможність та ефективне управління, що базується на принципах прозорості, участі громадян та публічно-приватному партнерстві. В межах запропонованої моделі синхронізовано три вектори розвитку, до яких належать соціальна сталість із фокусом на людиноцентризмі та інклюзії, екологічна сталість через раціональне природокористування і зелену енергетику, а також економічна стійкість шляхом підтримки місцевого підприємництва та впровадження смарт-рішень. Автор доводить, що стратегічне планування в межах багаторівневого врядування є необхідною умовою для відновлення та подальшого сталого розвитку громад у повоєнний період.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА НАРОДОВЛАДДЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ІННОВАЦІЙНІ ОСВІТНІ СТРАТЕГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ УПРАВЛІНСЬКИХ КАДРІВ

Володимир Яценко — 2026-03-17

Здійснено комплексний аналіз трансформації публічного управління під впливом глобалізаційних викликів та інтенсивних процесів цифрової інтеграції. Обґрунтовано, що в сучасних умовах народовладдя трансформується з теоретичного політичного принципу у стратегічний прикладний інструмент забезпечення легітимності та стійкості державної системи. Особливу увагу приділено критичному аналізу динаміки правового регулювання в Україні за період 2021–2025 років, зокрема впровадженню інститутів всеукраїнського референдуму, модернізації загальної адміністративної процедури та легалізації механізмів обов’язкових публічних консультацій і залучення громадськості на рівні місцевого самоврядування. Виявлено ключові правові колізії, що перешкоджають повній імплементації інструментів цифрової демократії, та запропоновано шляхи їх подолання через гармонізацію національних норм із міжнародними стандартами «належного врядування».

Доведено, що успішна реалізація новітнього законодавства про народовладдя та цифрову участь громадян критично залежить від системної зміни підходів до професійної підготовки управлінських кадрів. Сформульовано концептуальні параметри інноваційних освітніх стратегій у галузі 281 «Публічне управління та адміністрування», які базуються на компетентнісному підході, принципах безперервного навчання та використанні симуляційних технологій у навчальному процесі. Акцентовано на необхідності пріоритетного формування у публічних службовців навичок медіації конфліктів, фасилітації суспільного діалогу та стратегічного менеджменту участі. Запропоновано авторську модель синергії права, освіти та народовладдя як фундаментальної основи для розбудови людиноцентричної та сервісно-орієнтованої держави в умовах глобальної нестабільності.

Окреслену модель деліберативної взаємодії держави та суспільства розглянуто крізь призму мінімізації корупційних ризиків та підвищення рівня взаємної довіри. Запропоновані освітньо-правові трансформації покликані не лише адаптувати систему адміністрування до сучасних криз, а й створити дієве підґрунтя для євроінтеграційного поступу країни. Практична цінність дослідження полягає у розробці конкретних рекомендацій для нормативного забезпечення процесів е-демократії. Перспективи подальших наукових розвідок у цьому напрямі пов’язані з оцінкою ефективності впровадження систем штучного інтелекту в алгоритми прийняття державних рішень. У підсумку, інтеграція правових та освітніх новацій визначена ключовим вектором формування нової політико-управлінської культури в Україні.