ПОНЯТТЯ СТІЙКОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ: ЗАРУБІЖНІ МОДЕЛІ ТА ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ

Анотація

У статті обґрунтовується сутність феномену стійкості системи освіти та управління нею в сучасних кризових умовах шляхом уточнення її визначення та вивчення існуючих моделей. Зазначений концепт є надзвичайно складним, всі визначення мають як спільні характеристики, так і значні відмінності. Відмінність між визначеннями часто коріниться у конкретному підході або контексті, в якому вивчається стійкість. Термін «стійкість» загалом відноситься до тих факторів і процесів, які обмежують негативні поведінкові реакції, пов'язані зі стресом, і призводять до адаптивних результатів навіть в умовах негараздів. Розглядається одне з визначень освітньої стійкості, що широко використовується у західних джерелах. Звертається увага визначенням стійкості у психологічній літературі, де концепція стійкості використовується для опису трьох основних категорій явищ: дослідження індивідуальних відмінностей у відновленні після криз; опис осіб з високим ризиком; аналіз здатності адаптуватися, незважаючи на стрес. Розглядаються спроби інституціоналізації управління кризами та ризиками в освітніх системах за допомогою політики та механізмів координації. З огляду на те, що стійкість є здатністю окремих осіб, організацій і систем управляти загрозами, що спричинені неочікуваними зовнішніми подіями, заклади освіти розглядаються як оптимальне середовище для розвитку стійкості. Наостанок надається опис трьох загальних класів моделей стійкості: компенсаторна модель, захисна модель та модель викликів.