ТРЕТЕЙСЬКИЙ РОЗГЛЯД ЯК МЕХАНІЗМ ДІЯЛЬНОСТІ САМОРЕГУЛІВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
DOI:
https://doi.org/10.35432/tisb322024319270Ключові слова:
саморегулювання, саморегулівні організації, третейський суд, третейський розглядАнотація
Встановлено, що діяльність саморегулівних організацій СРО характеризується широким спектром можливостей застосування інструментів альтернативного вирішення спорів поміж її членами. Визначене, що місце третейського розгляду в системі способів альтернативного вирішення цивільно-правових спорів визначається такими його характеристиками: третейський розгляд є самостійним способом вирішення цивільно-правових спорів із залученням незацікавлених незалежних осіб, рішення яких є обов’язковим для сторін, та якому притаманні як загальні принципи альтернативного вирішення спорів (рівності сторін, законності, диспозитивності та ін.), так і власні принципи (принцип арбітрування, добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі). Обґрунтовано взаємовідносини між третейським судом та СРО як його засновником.
Посилання
Бабаджанян Г. Саморегулівні організації у господарсько-торговельній діяльності. Прикарпатський юридичний вісник. 2023. Випуск 4 (51). С. 20-26
Бут І. О. Деякі питання співвідношення розгляду цивільноправового спору третейським судом та органом правосуддя. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: «Юриспруденція». 2014. Випуск 9-1. С. 103-106.
Говорун О. В. Правова природа саморегулювання господарської діяльності та її співвідношення з державним регулюванням. Економічна теорія та право. 2015. № 1. С. 193-203.
Гончаренко О. М. Саморегулювання господарської діяльності: питання теорії та практики: монографія. К.: НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України, 2019. 418 с.
Круковес В. В. Правова природа третейської форми захисту. Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. 2014. № 4(2). С. 95-101.
Левчишина О. Л. Визначення юрисдикції щодо розгляду та вирішення публічно-правових спорів за участю організацій саморегулівних професій. Судова та слідка практика в Україні. 2017. № 5. С. 93–98.
Махаринець Д. Є. Діяльність третейських судів: проблеми теорії та практики. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія : Юридичні науки. 2023. № 10. С. 149-154.
Паренте Л.М. Про зміст публічно-правових засад діяльності саморегульованих організацій. Europion Reforms Bulletin. 2019. № 4. P. 51-55
Про третейський суд: Закон України від 11.05.2004 № 1701-IV
Рекун В. Принципи організації і діяльності третейських судів. Митна справа. 2010. №4. Ч.2.С. 238-244.
Рішення Констиуційного Суду України від 10 січня 2008 у справі №1-3/2008 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду)
Філатова Н. Виконання суб'єктами приватного права делегованих публічних повноважень. Підприємництво, господарство і право. 2013. №11. С. 47-50.
Філатова-Білоус Н. Саморегулівні організації: юридичні особи на межі приватного і публічного права. Цивілістична платформа. 2024. № 2. С. 58-82
Шепель Т. П., Чагін С. М., Колотило М. М., Болтушкіна О. В., Мустафаєва М. Д., Харченко Н. М. Третейські суди в Україні: стан розвитку, статистика, практика та перспективи. Київ, 2018. 52 с.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
