ХАРАКТЕРИСТИКА ВПЛИВУ ІНДУСТРІЇ 4.0 НА ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА: ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ
DOI:
https://doi.org/10.35432/tisb322024319575Ключові слова:
Індустрія 4.0, державно-приватне партнерство, цифровізація, державне управління, штучний інтелект, механізми державного регулювання, автоматизація, інновації, інноваційний розвиток, адаптаціяАнотація
Метою даного дослідження є глибока характеристика особливостей впливу Індустрії 4.0 на здійснення державно-приватного партнерства. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання: провести детальний аналіз останніх наукових досліджень і публікацій у сфері державно-приватного партнерства, визначити ключові методи та механізми впливу Індустрії 4.0 на цю форму співпраці, а також оцінити ефективність впровадження цифрових технологій у проектах державно-приватного партнерства. Об’єктом дослідження виступає державно-приватне партнерство як форма співпраці між державними установами та приватними підприємствами, спрямована на реалізацію спільних проектів, що мають соціально-економічне значення. Актуальність теми обумовлена стрімким розвитком цифрових технологій, які радикально змінюють виробничі та управлінські процеси, що, в свою чергу, потребує нових форм співпраці між державними та приватними секторами для забезпечення ефективної інтеграції інновацій. Перехід до Індустрії 4.0 створює нові виклики та можливості для державно-приватного партнерства, включаючи необхідність високого рівня координації, забезпечення кібербезпеки, адаптацію нормативно-правової бази та розвиток кваліфікованих кадрів. Результати дослідження демонструють, що Індустрія 4.0 значно вплинула на механізми державно-приватного партнерства, підвищивши їхню ефективність, прозорість та здатність до інноваційного розвитку. Цифровізація дозволила створити більш гнучкі та інтегровані платформи для співпраці, що сприяє оперативному обміну інформацією та швидкому реагуванню на зміни ринкових умов. Встановлено, що впровадження новітніх технологій, таких як штучний інтелект, великі дані та Інтернет речей (IoT), сприяє оптимізації управління проектами, покращенню якості послуг та стимулює економічне зростання. Дослідження також виявило нагальну необхідність активної участі всіх залучених сторін зі створенням загального бачення вектору руху, ефективного управління ризиками, агільності у прийнятті рішень та постійного вдосконалення навичок працівників.
Посилання
Мащенко М.А., Кліменко О.М. Визначенння ефективності державно-приватного партнерства. Економічний розвиток і спадщина Семена Кузнеця : матеріали V науково-практичної конференції / тези доповідей, 26–27 листопада 2020 р. Одеса : Видавничий дім «Гельветика», 2020. С.94-95.
Голян В. Державно-приватне партнерство як базова інституціональна передумова капіталізації при-родних ресурсів в умовах децентралізації. Економіст. 2015. No 9. С. 4–7
Мішеніна Н. В., Ярова І. Є., Мішеніна Г. А. Розвиток механізмів державно-приватного партнерства у сфері природогосподарювання в умовах децентралізації. Маркетинг і менеджмент інновацій. 2017. No 1. С. 319–329
Чернявська О.В. Вітчизняна модель державного управління соціально-економічним розвитком та її основні результати. Управління розвитком соціально-економічних систем у новій економіці: Монографія. Полтава: ПУЕТ, 2015. 358 c. С. 17-31.
Акмаєв А.І. Удосконалення оцінки конкурентоспроможності підприємства в умовах глобалізації. Культура народов Причерноморья. 2007. Вип. 99. С. 7–10.
Башлай С.В., Нагорний В.В. Концепція сталого розвитку економіки України в умовах євроінтеграції. Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку. 2021. № 24. С. 23-36.
Буканов Г.М. Концепція сталого розвитку як основа формування державної екологічної політики на державному та регіональному рівнях. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. 2020. Том 31 (70) № 3. С. 71-76.
Шкода М. Зарубіжна практика розвитку міжрегіональних та міжгалузевих систем кластерного партнерства. Journal of Strategic Economic Research. 2023. № 4, С. 67-78.
Касич А.О. Зміст та завдання державної інноваційно-інвестиційної політики України. Схід. 2005. № 6 (72). С. 3–9
Хусаінов Р. Моделі державно-приватного партнерства: закордонний досвід та перспективи для України. Науковий вісник Одеського національного економічного університету. 2015. № 4. С. 177–191.
Підгаєць С. В. Моделі та організаційно-економічні механізми державноприватного партнерства. Економіка: проблеми теорії та практики. 2010. Вип. 265 : В 9 т. Т. VI. С. 1527–1534.
Криштанович М.Ф., Корупційні ризики в державно-приватному партнерстві: виклики й наслідки. Друкований журнал. Актуальні питання у сучасній науці (Серія «Державне управління»): № 6(24) 2024 - С. 239-247.
Удовицька Є. А. Сутність і роль державно-приватного партнерства в інноваційному розвитку. Економіка і суспільство. 2016. № 3. С. 99–102.
Попович Д.В. Концесія як форма державно-приватного партнерства: сутність, переваги і недоліки застосування. Економіка: реалії часу. 2015. № 1 (17). С. 49-53.
Островський І.А., Костюк В.Д. Державно-приватне партнерство як чинник децентралізації економіки України. Економіко-правові аспекти державно-приватного партнерства в умовахдецентралізації економіки України : матеріали Всеукр. наук.-практ.інтернет-конф. молодих учених і студ. (Харків, 1-28 лютого 2017 р.). Харків : ХНУМГім. О. М. Бекетова, 2017. С. 133-136
Марінович М. Роль державно-приватного партнерства в досягненні Цілей сталого розвитку до 2030 року. Наукові записки НаУКМА. Економічні науки, 2(1), 2017, рр. 98–102.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).