ГАЛУЗЕВЕ (СЕКТОРАЛЬНЕ) САМОРЕГУЛЮВАННЯ: ЕВОЛЮЦІЯ, ФОРМИ ТА КОНЦЕПТИ ВРЯДУВАННЯ

Анотація

У статті розглядається галузеве (секторальне) саморегулювання, його еволюція, різні форми та взаємозв’язок з концепціями врядування. Розглядаються перші регуляторні органи, особливості їх функціонування, традиційні та сучасні підходи до регулювання. Узагальнюються форми саморегулювання: індивідуальне саморегулювання (автономне регулювання) та групове саморегулювання (нормативні порядки приватного управління, професійних спільнот); економічне саморегулювання (контроль ринків) та соціальне саморегулювання (захист людей/довкілля від шкідливих наслідків індустріалізації); добровільне саморегулювання (приватне встановлення та виконання правил без втручання держави) та повне обов’язкове саморегулювання (розробка та виконання правил у приватній компетенції).

Досліджується концепт врядування як нової парадигми управління, що визнає активну роль громадянського суспільства та багаторівневу взаємодію між державними, приватними та громадськими акторами. Обґрунтовується роль секторального саморегулювання та його переваги й виклики. Крім того, аналізуються конкретні приклади успішного впровадження саморегуляції в різних секторах, демонструючи її ефективність у підвищенні стандартів та захисті інтересів споживачів. Розглядаються також потенційні перешкоди та ризики, що можуть виникнути при реалізації механізмів саморегулювання, зокрема питання забезпечення прозорості та уникнення монопольних тенденцій.

Стаття підкреслює важливість збалансованого підходу, де саморегулювання доповнюється належним державним наглядом. Зрештою, пропонуються ключові напрямки для подальшого вдосконалення та розвитку систем галузевого саморегулювання, що сприятиме більш стійкому та відповідальному розвитку галузей.