МІЖНАРОДНІ ПРАКТИКИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

Нагальна потреба вдосконалення національних стратегій забезпечення стійкості та адаптивності системи національної безпеки України в умовах повномасштабної російської агресії та зростаючих глобальних викликів обумовлює необхідність наукових пошуків ефективного зарубіжного досвіду для подальшого його провадження у вітчизняну практику. З огляду на вказане, метою цієї статті є здійснення компаративного аналізу міжнародних практик взаємодії органів публічної влади в системі національної безпеки шляхом систематизації останніх у сталі моделі, їх детальний аналіз, а також визначення перспектив щодо імплементації в Україну.

Автором досліджено три основні моделі взаємодії: централізовану, децентралізовану та змішану, кожна з яких розглянута з точки зору її типологічних характеристик, функціональних переваг і недоліків, а також впливу на ефективність функціонування системи національної безпеки. Зокрема, встановлено, що централізована модель характеризується жорсткою ієрархічною структурою та домінуванням єдиного владного центру. Децентралізована модель базується на розосередженні повноважень та відповідальності серед множини органів, що сприяє автономії суб’єктів та їхній широкій горизонтальній взаємодії. Змішана модель синтезує елементи централізованої та децентралізованої моделей, поєднуючи стратегічну координацію з оперативною гнучкістю. Обґрунтовано, що в умовах гібридної війни саме адаптивність змішаної моделі дозволяє найефективніше реагувати на непередбачувані загрози, зберігаючи при цьому стратегічну єдність державного управління.

Керуючись канадським досвідом, наголошено на доцільності створення Центру передового досвіду як платформи для обміну знаннями, підвищення кваліфікації та спільного пошуку профільними органами оптимальних рішень для протидії сучасним комплексним загрозам національним інтересам України. У статті також проаналізовано ризики міжвідомчої фрагментації та запропоновано нормативно-правові механізми їх мінімізації на основі стандартів країн НАТО. Додатково висвітлено роль сучасних цифрових інструментів та захищених каналів комунікації як технічного підґрунтя для оперативної взаємодії між різними ланками сектору безпеки і оборони.

Також автором акцентовано увагу на необхідності посилення дотримання принцип публічності під час взаємодії органів публічної влади у системі національної безпеки шляхом забезпечення чесного інформування суспільства про успіхи та виклики, що є запорукою внутрішньої стійкості та довіри в умовах війни. Зроблено висновок, що модернізація системи взаємодії є необхідною умовою не лише для поточної стійкості держави, але й для успішної післявоєнної відбудови та євроатлантичної інтеграції України.