ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКІ МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІЛЕЙ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Анотація

У статті досліджено публічно-управлінські механізми розвитку освіти в контексті реалізації Цілей сталого розвитку, зокрема Цілі 4 «Якісна освіта». Проаналізовано роль публічного управління у формуванні ефективної освітньої політики, спрямованої на забезпечення доступності, якості та інклюзивності освіти. Визначено основні механізми державного та публічного управління розвитком освіти, серед яких нормативно-правовий, інституційний, фінансово-економічний, організаційний та інформаційно-комунікаційний. Окрелено їх значення для впровадження принципів сталого розвитку у сферу освіти в умовах трансформаційних змін, євроінтеграційних процесів та дії правового режиму воєнного стану.

Розглянуто роль освіти як ключового чинника реалізації Цілей сталого розвитку, визначених програмою ООН «Порядок денний 2030». Проаналізовано зміст Цілі сталого розвитку 4 — «Якісна освіта: Забезпечення всеохоплюючої і справедливої якісної освіти та заохочення можливості навчанню впродовж усього життя для всіх», а також взаємозв’язок освіти з іншими глобальними цілями. Визначено актуальні виклики, які перешкоджають реалізації якісної освіти на глобальному та національному рівнях. Визначено перспективи інтеграції освіти для сталого розвитку у формальне та неформальне навчання, а також можливості модернізації освітньої політики держави.

Визначено, що якісна та інклюзивна освіта сприяє зменшенню нерівності, інноваційному розвитку та зміцненню інституційної спроможності суспільства. Особливу увагу приділено цифровізації освітнього процесу як інструменту забезпечення безперервності навчання в умовах безпекових викликів та обмеженого доступу до традиційної інфраструктури. Обґрунтовано необхідність посилення державно-приватного партнерства для залучення додаткових інвестицій у модернізацію матеріально-технічної бази закладів освіти.

Доведено, що ефективність публічно-управлінських механізмів безпосередньо залежати від рівня децентралізації та розширення автономії освітніх установ у прийнятті стратегічних рішень. Висвітлено важливість міжнародного співробітництва та адаптації кращих європейських практик для гармонізації національної системи освіти із глобальними стандартами якості. Окрему роль відведено розробці індикаторів моніторингу ефективності освітніх реформ, що дозволяють вчасно коригувати управлінські впливи відповідно до фактичних досягнень. Підкреслено, що розвиток професійної компетентності управлінських кадрів та педагогів є фундаментом для формування конкурентоспроможного людського капіталу в умовах економіки знань. Зроблено висновок, що лише комплексна синергія всіх зазначених механізмів дозволить створити стійку освітню екосистему, здатну відповідати на динамічні запити сучасного ринку праці та соціальні потреби.