МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ

Анотація

У статті обґрунтовуються ключові проблеми та шляхи модернізації системи державного управління освітою в Україні в контексті глобальних викликів, стратегічних змін та процесів децентралізації. Автори виявляють системні дисфункції, що виникають унаслідок відсутності чіткої, довгострокової національної освітньої стратегії, яка б узгоджувала міжнародні стандарти (Болонський процес, Європейський простір вищої освіти, Цілі сталого розвитку ООН), національні пріоритети та соціально-економічні реалії. Встановлено, що освітня політика часто формується епізодично, під впливом політичної кон’юнктури, що призводить до фрагментації реформ, їхньої непослідовності та хронічного «імплементаційного розриву». Особливу увагу приділено внутрішній асиметрії управлінських повноважень: незважаючи на декларовану децентралізацію, органи місцевого самоврядування отримали збільшені фінансові зобов’язання, але не в повній мірі – стратегічні повноваження, методичну підтримку й інструменти планування, тоді як центральні органи зберігають надмірний контроль над нормативно-методичними аспектами, обмежуючи автономію закладів освіти та інноваційну активність. Виявлено глибоку інституційну бюрократизацію державного управління освітою в Україні, яка зосереджена на формальній звітності й контролі, а не на стратегічному плануванні, оцінюванні результатів та управлінні на основі даних (evidence-based management). Система збору та аналізу освітньої інформації залишається фрагментованою, що унеможливлює формування єдиної аналітичної бази для прийняття обґрунтованих рішень. Також акцентовано увагу на проблемах правової бази (надмірна нормативна насиченість, внутрішні суперечності), кадрової кризи серед освітніх менеджерів, фінансової нерівності між регіонами, а також непідготовленості системи до цифрової трансформації та міжнародної інтеграції.

Автори статті пропонують комплексну, системну модернізацію системи державного управління освітою в Україні, засновану на принципах субсидіарності, мережевої взаємодії, відкритості, автономії, результативності. Серед ключових напрямів – створення єдиної національної освітньої інформаційної системи, кодифікація законодавства, розробка національної цифрової освітньої стратегії, формування професійної кар’єрної траєкторії для освітніх менеджерів, інституціоналізація механізмів громадянської участі та впровадження «вагомих коефіцієнтів» у фінансуванні.