СПЕЦІАЛЬНИЙ РЕЖИМ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У САНІТАРНО-ЗАХИСНИХ ЗОНАХ

Анотація

У статті здійснено теоретико-правове та прикладне обґрунтування функціонування спеціального режиму господарської діяльності у санітарно-захисних зонах (СЗЗ) як інструменту публічно-правового регулювання використання територій, що зазнають підвищеного техногенного навантаження. Підкреслено, що в умовах урбанізації, зростання промислового навантаження та концентрації виробництва питання забезпечення екологічної безпеки населення і раціонального використання земель набуває особливої актуальності. Визначено, що СЗЗ є різновидом територій з регламентованим господарським режимом, який поєднує екологічні, містобудівні та адміністративно-правові аспекти. Доведено, що ефективне функціонування спеціального режиму в межах СЗЗ має базуватися на принципі превентивності, що дозволить мінімізувати ризики для здоров’я населення ще на етапі проектування промислових об’єктів.

Розкрито поняття спеціального адміністративно-правового режиму господарювання як особливого порядку організації та здійснення господарської діяльності, що передбачає встановлення державою певних обмежень і стимулів для суб’єктів господарювання задля досягнення балансу публічних і приватних інтересів. Проаналізовано нормативно-правові основи діяльності у межах СЗЗ, визначено їхній статус у структурі земель промисловості та природоохоронних територій. Наголошено, що відсутність у законодавстві цілісного визначення «спеціального режиму господарювання» та розпорошення компетенцій між органами державної влади створюють колізії у сфері управління такими зонами. Автор акцентує на важливості розробки диференційованого підходу до встановлення обмежень, який би враховував специфіку галузі виробництва та реальний рівень екологічного впливу конкретного підприємства.

У статті запропоновано класифікацію дозволених і заборонених видів господарської діяльності у межах СЗЗ, визначено основні проблеми реалізації режиму – зменшення розмірів зон, самовільне будівництво, зміна функціонального призначення територій, недостатній контроль і баланс озеленення. Обґрунтовано необхідність удосконалення нормативної бази, реєстрації СЗЗ у кадастрах, запровадження екологічного моніторингу та компенсаційного планування. Окрему увагу приділено механізмам цифровізації управління, зокрема необхідності інтеграції даних про межі санітарно-захисних зон до Державного земельного кадастру та автоматизованих систем містобудівного моніторингу. Запропоновано впровадження економічних стимулів для суб’єктів господарювання, які здійснюють заходи з ревіталізації та озеленення територій зон, що сприятиме покращенню загального стану довкілля. У висновках підкреслюється, що гармонізація вітчизняного законодавства із європейськими стандартами у сфері промислової безпеки є ключовою умовою для створення прозорого та дієвого правового поля функціонування СЗЗ в Україні.