ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РИБАЛЬСТВОМ ТА АКВАКУЛЬТУРОЮ УКРАЇНИ НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: ВИКЛИКИ ТА ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ

Анотація

Процес європейської інтеграції України зумовлює суттєву трансформацію систем публічного управління, зокрема у сфері рибальства та аквакультури, відповідно до вимог Спільної політики Європейського Союзу у сфері рибальства (CFP) та відповідного acquis ЄС. Виконання вимог ЄС виходить за межі формального наближення законодавства та передбачає формування ефективних інституційних механізмів, інструментів правозастосування й управлінських підходів, здатних забезпечити стале управління живими водними ресурсами.

У цьому контексті щорічні звіти Європейської комісії щодо прогресу країн-кандидатів є ключовим інструментом оцінювання рівня узгодженості національної політики з політиками ЄС та адміністративними стандартами Союзу. У сфері рибальства та аквакультури ці звіти забезпечують системну оцінку регуляторної конвергенції, механізмів державного контролю та інспекції, заходів із протидії незаконному, незареєстрованому та нерегульованому (ННН) рибальству, цифровізації управлінських процесів, а також загальної адміністративної спроможності органів публічної влади. Водночас повторюваність аналогічних рекомендацій у різних звітних циклах свідчить про наявність стійких структурних та інституційних обмежень.

Незважаючи на високу політичну значущість таких оцінок, сучасні наукові дослідження переважно зосереджуються на нормативних засадах CFP або на окремих екологічних і правових аспектах функціонування сектору, залишаючи поза увагою динаміку трансформації системи публічного управління у країнах-кандидатах. Зокрема, бракує наукових робіт, у яких система управління рибальством та аквакультурою України аналізувалася б на основі довгострокового аналізу звітів Європейської комісії як цілісної аналітичної рамки.

У статті здійснено аналіз звітів Європейської Комісії щодо прогресу України за
2023 – 2025 роки з метою часткового заповнення наявної наукової прогалини. Дослідження спрямоване на ідентифікацію ключових досягнень, повторюваних проблем та окреслення пріоритетних напрямів подальших реформ із акцентом на системах державного контролю та інспекції, управлінні даними, застосуванні цифрових інструментів управління, а також формуванні правової бази морського просторового планування як складової інтегрованого та сталого управління морськими ресурсами. Особлива увага приділяється вивченню динаміки виконання рекомендацій ЄС, що дає змогу виявити глибинні причини затримок у впровадженні окремих інституційних реформ. Методологія дослідження базується на порівняльному аналізі, який дозволяє відстежити еволюцію оцінок Європейської Комісії від моменту набуття Україною статусу кандидата до активної фази переговорного процесу.