ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО РОЗУМІННЯ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ: ВИКЛИКИ В УМОВАХ ПОТРЕБИ В ПРОЦЕСІ ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ

Автор(и)

  • Олександр Воронов професор кафедри соціально-гуманітарних наук Навчально-наукового інституту публічної служби та управління Національного університету «Одеська політехніка», Україна https://orcid.org/0000-0002-6621-797X

DOI:

https://doi.org/10.35432/tisb322024319659

Ключові слова:

державне управління, інтелектуалізація, публічна служба, цифрова трансформація, електронне урядування, аналіз даних, прозорість, підзвітність, автоматизація процесів, цифрова грамотність, інноваційні рішення, публічне управління

Анотація

Сучасний світ характеризується стрімким розвитком технологій та цифровою трансформацією, що суттєво впливає на всі сфери людської діяльності, зокрема на функціонування державних установ. У цих умовах публічна служба зазнає значних змін, викликаних необхідністю інтелектуалізації та адаптації до нових викликів.

Стаття присвячена аналізу процесів інтелектуалізації публічної служби, які пов’язані з широким впровадженням інформаційних технологій, автоматизацією процесів та розвитком електронного урядування. Застосування сучасних цифрових інструментів дозволяє не лише підвищити ефективність роботи державних органів, але й забезпечити більшу прозорість та відкритість у взаємодії з громадянами. Одним із ключових аспектів інтелектуалізації є використання відкритих даних, електронних послуг та цифрових платформ. Це сприяє створенню зручного та доступного середовища для взаємодії громадян з державою, зменшує бюрократичні бар’єри та підвищує довіру до державних інституцій. Однак, ефективне використання цих технологій вимагає від державних службовців високого рівня цифрової грамотності та здатності працювати з великими обсягами даних. Важливим напрямком інтелектуалізації є прийняття рішень на основі даних та доказової інформації. Аналітичні інструменти дозволяють збирати, обробляти та інтерпретувати великі масиви даних, що є необхідною умовою для розробки ефективних політик та стратегій. Завдяки використанню аналітики державні органи можуть більш точно прогнозувати наслідки своїх рішень та оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища.

Інтелектуалізація публічної служби також передбачає розвиток таких компетенцій у державних службовців, як критичне мислення, інноваційність та здатність до постійного навчання. Це дозволяє їм ефективно працювати в динамічному середовищі, генерувати нові ідеї та шукати нестандартні рішення. Особливу актуальність набуває питання адаптації публічної служби до глобальних та локальних викликів, таких як зміни клімату, пандемії, кібербезпека та економічна нестабільність. Інтелектуалізація забезпечує державі необхідні інструменти для швидкого та ефективного реагування на ці виклики. Використання великих даних, штучного інтелекту та міждисциплінарних підходів дозволяє прогнозувати ризики, розробляти ефективні стратегії адаптації та мінімізувати негативні наслідки.

Таким чином, інтелектуалізація публічної служби є невід’ємною частиною сучасного державного управління. Вона дозволяє підвищити ефективність роботи державних органів, забезпечити більшу прозорість та відкритість у взаємодії з громадянами, а також сприяє розв’язанню складних суспільних проблем.

Посилання

Хорошенюк О. В. Організація публічної служби в Україні : теоретико-правовий аспект : дис. ... канд. наук з держ. упр.: 25.00.01. Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2015. 251 с.

Берназюк О.О. Роль та місце цифрових технологій у сфері публічного управління. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 10. С. 166-170.

Ільяшенко В.А., Соболь М.П. Загальна класифікація ризиків у системі прийняття та реалізації державно-управлінських рішень: теоретико-методичний аспект. Публічне управління: теорія та практика. 2010. № 1. C. 92– 97.

Пахнін М.Л. Вплив інформаційного суспільства на розвиток системи публічного управління». Теорія та практика державного управління. 2015. Вип. 4 (51). С. 1-10.

Петренко О.С. Формування інтегрованого інституту публічної служби в Україні: автореф. дис. канд. держ. упр. спец: 25.00.03. Дніпро, 2008. 20 с.

Голобородько Т.В., Дубіна О.Д. Використання інформаційних технологій в публічному адмініструванні: досвід України та Європейські орієнтири. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. № 39. С. 1- 8.

Вербановський В.В. Механізми протидії корупційним ризикам в системі публічної служби: міжнародний досвід. Актуальні проблеми державного управління. Вип. 3. 2021. С. 194-198.

Попова О.В. Поняття та ознаки публічної служби в Україні. Форум права. 2011. № 4. С. 583-587.

Шевчук О.О. Сектор безпеки України як об’єкт публічного адміністрування. Підприємництво, господарство і право. 2021. № 2. С. 138-142

Тимків В.М. Понятійні аспекти становлення публічної служби в Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2012. № 3.С. 70-73.

Публічне управління: термінол. слов. / за заг. ред. В. С. Куйбіди, М. М. Білинської, О. М. Петроє. Київ : НАДУ, 2018. 224 с.

Дмитрієв Ю.В. Моніторинг способу життя публічних осіб як один із механізмів запобігання корупції в системі державного управління. Публічне управління та митне адміністрування. 2020. № 2 (25). С. 63-67.

Цуркан М.І. Правове регулювання публічної служби в Україні. Особливості судового розгляду спорів: монографія. Харків: Право, 2010. 216 с.

Карпа М.І. Межі компетенції суб’єктів публічної служби: особливості визначення. Державне управління та місцеве самоврядування. 2017. Вип. 2 (33). С. 109-116.

Задихайло О.А. Щодо проблеми визначення категорії «публічна служба» в законодавстві України. Юридичний науковий електронний журнал. 2016. №6. С. 143-145.

##submission.downloads##

Опубліковано

2024-12-26